Гендерне виховання у школі: Теорія та практика

Виховання – друга після научіння сторона соціалізації дитини, здобуття нею людського життєвого досвіду. Виховання націлене на формування людини як особистості, її відношення до миру, суспільства, людей.

Ґендер – це соціальний статус, який з’ясовує індивідуальні можливості освіти, професійної діяльності, доступу до влади, сексуальності, сімейної ролі та репродуктивної поведінки. Тут і надалі, під ґендером ми будемо розуміти фундаментальний вимір соціальних відносин.

Ґендерне виховання – це процес формування в школярів ґендерної культури, яка сприятиме всебічному розвиткові особистості дитини.

Ґендерна демократія – система волевиявлення двох статей – жінок і чоловіків у громадянському суспільстві як рівних у правах і можливостях, що законодавче закріплені й реально забезпеченні в усвідомленні політико-правових принципів, діях, розбудові суспільних і державних структур з урахуванням ґендерних інтересів та потреб.

Ґендерна ідентичність – усвідомлення себе пов’язаним із культурними визначеннями мужності та жіночності; особистісне осмисленні і прийняття своєї приналежності до певної статі. Поняття діє не за межами суб’єктивного досвіду і слугує психологічною інтеріорізацією чоловічих чи жіночих рис, виникаючи в результаті процесу взаємодії „Я” і інших. Існування трансвеститської и транссексуальної ідентичностей показує, що ґендер не залежить тільки від статі, а є результатом побудови ґендерних ідентичностей.

Ґендерна культура – сукупність загальнолюдських цінностей у особистісній та суспільній сферах буття та відповідних до них потреб, інтересів і форм діяльності, пов’язаних з процесом відмови від ґендерних стереотипів і забобонів, що зумовлено усвідомленням нових позитивних соціокультурних ролей, які спираються на ідеї рівноправ’я та партнерства між чоловіком і жінкою.

Ґендерна педагогіка – це сукупність підходів, спрямованих на те, щоб допомогти дітям почувати себе у школі комфортно і впоратися із проблемами соціалізації, важливою складовою яких є самоідентифікація дитини як хлопчика чи дівчинки. Мета ґендерної педагогіки – корекція впливу ґендерних стереотипів на користь прояву та розвитку особистих схильностей індивіда.

Ґендерна політика – утвердження партнерства статей у визначенні та втіленні політичних цілей і завдань та методів їх досягання в діяльності політичних структур - держави, політичних партій, громадсько-політичних об'єднань.

Ґендерна рівноправність – це рівне оцінювання суспільством подібностей і відмінностей між чоловіком і жінкою та розрізнення ролей, які вони відіграють.

Ґендерні ролі – 1) зразки поведінки жінок і чоловіків, які ґрунтуються на традиційних очікуваннях, пов’язаних з їх статтю; 2) сукупність загальноприйнятих, з точки зору культури, норм і правил поведінки, які закріплюються за людьми в конкретній ситуації. Ґендерні ролі відрізняються в суспільствах з різною культурою і змінюються з часом.

Ґендерна соціалізація – процес засвоєння людиною соціальної ролі, визначеної для неї суспільством від народження в залежності від того, чоловіком чи жінкою вона народилась

Ґендерна стратифікація – ієрархічний розподіл в суспільстві економічних та соціальних ресурсів за статевою належністю.

Ґендерні стереотипи – набір загальноприйнятих норм і суджень, які стосуються існуючого становища чоловіків і жінок, норм їхньої поведінки, мотивів і потреб. Ґендерні стереотипи закріплюють існуючі ґендерні розбіжності і стають перепоною до змін стану справ у сфері ґендерних відносин.

Ґендерні стратегії – визначення суспільно значимих ґендерних спрямувань в діяльності соціумів та їх організаційних структур, направлених на утвердження ґендерної демократії в суспільстві з метою розвитку ґендерної культури.

Ґендерна чутливість – один з критеріїв оцінки планування змін, проектів, методів дослідження і аналізу. Зміни, що плануються, методи, чутливі в ґендерному відношенні, якщо вони враховують існуюче становище жінок і чоловіків, не погіршують становище жінок і чоловіків, сприяють встановленню ґендерного балансу.

Дискримінація – процес, шляхом якого члени соціально визначеної групи сприймаються по-іншому через їх приналежність до даної групи.

Дискримінація за статевою ознакою – практика, шляхом якої одній статі надається перевага порівнюючи з іншою. У більшості суспільств це розглядається як дискримінація, що сприяє чоловікам шкодячи жінкам.

Дискримінація позитивна – один з засобів для вирівнювання гендерного балансу. На практиці вона означає надання переваг жінкам перед чоловіками в усіх ключових сферах: при прийомі на престижні, високооплачувані посади, у вищі навчальні заклади, висування кандидатур до органів влади і т.д. В основі такої політики лежить ідея, що якщо вибір між однаково кваліфікованими чоловіками і жінками робиться „на загальних підставах”, то перевага першим (чоловікам) надається практично автоматично, закріплюючи стереотип домінування чоловіків. Якщо не застосовується принцип позитивної дискримінації, то шанси для жінок більш справедливі. В свою чергу, збільшення кількості жінок на високих посадах, в управлінні і інших ключових сферах допомагає сформувати в суспільстві більш справедливі ґендерні стереотипи.

Егалітарний (фр. egalitaire) – зрівняльний.

Маскулінність – нормативні уявлення про соматичні, психічні та поведінкові якості, що характерні для чоловіків.

Патріархат – система суспільних відносин, що характеризується домінуючою роллю чоловіків у хазяйстві, суспільстві та родині; це володарювання чоловіків як соціальної групи над жінками, що прийняло форму твердої соціальної системи.

Сексизм – зарозуміле, зверхнє, зневажливе ставлення представників однієї статі до іншої. Ґрунтується на удаваному уявленні про превагу моральних, інтелектуальних, культурних, фізичних і інших якостей у однієї статі по відношенню до іншої.

Скляна стеля – це невидимі і формально не визначені перепони, які перешкоджають кар’єрному зростанню жінок. Маючи однаковий чи переважаючий, порівняно із колегами-чоловіками, рівень професіоналізму, жінки, тем не менш, зупиняються у кар’єрному зростанні частіше за все на рівні виконавців, або, у найкращому випадку, стають заступниками керівників. Ці перепони обумовлені як глибокими ґендерними стереотипами про другорядні ролі жінок взагалі, про обмеженість їхніх здібностей, так і так званим страхом успіху, якого зазнають багато жінок, які працюють.

Соціалізація – процес залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвитку як цілісної особистості. Соціалізація передбачає взаємодію людини з соціальним оточенням, яке впливає на формування її певних соціальних якостей та рис, на активне засвоєння й відтворення нею системи суспільних.

Фемінінність – нормативні уявлення про соматичні, психічні та поведінкові якості, що характерні для жінок.

Політичні та соціально-економічні перетворення, що відбуваються в Україні і спрямовані на утвердження демократичних засад розвитку держави, зумовлюють необхідність відповідних змін у всіх сферах життя суспільства, в тому числі і в галузі освіти, складовою якої є виховання.

Природним є те, що цей процес супроводжується зміною усталених стереотипів і цінностей щодо відносин у суспільстві, у тому числі і ґендерних. Але усвідомлення українським суспільством об’єктивних змін у ґендерних стосунках гальмується відсутністю відповідної системи набуття знань з цих питань. Саме з огляду на це технології та методи навчання з урахуванням ґендерного компонента набувають особливої цінності при вихованні особистості. Освіта, що базується на врахуванні ґендерного підходу, формує егалітарну свідомість майбутніх громадян, сприяє реалізації принципу рівних прав і можливостей, в той час як патріархатне мислення гальмує розвиток суспільства і робить його менш динамічним, негативно впливає на формування особистості. Вільний розвиток особистості передбачає і обов’язкове врахування особливостей статі. Освіта грає в цьому процесі чи не найважливішу роль. Саме тому в демократичних країнах активно розвиваються навчальні програми з ґендерних досліджень, а використання ґендерного підходу в соціальному пізнанні вже давно стало соціальною нормою, де ґендер розглядається як один з базових принципів соціальної стратифікації.

До недавнього часу проблема ґендеру була на периферії суспільної самосвідомості та самопізнання і сприймалась частіше за все як другорядна характеристика суспільного устрою. Але зараз, в умовах демократизації ми повинні зрозуміти, що основне призначення ґендерної освіти – подолання сексизму, поворот освіти до формування цілісної картини світу, насамперед світу культури – сприяє як найшвидшому здійсненню процесу суспільних перетворень.

Необхідно зазначити, що невід’ємною складовою демократичного світогляду особистості вважається формування ґендерної культури через ґендерне виховання, що включає в себе питання аналізу його стратегій і межує з такими дисциплінами, як філософія, педагогіка, психологія, соціологія та інші. Основними поняттями у рамках цієї тематики є поняття „ґендер” і „виховання”.

В нашій роботі ми використовуємо таке визначення поняття „виховання”. Виховання – друга після научіння сторона соціалізації дитини, здобуття нею людського життєвого досвіду. Виховання націлене на формування людини як особистості, її відношення до миру, суспільства, людей.

Зміст поняття „ґендер” укладений насамперед в ідеї соціального моделювання або конструювання полу. Ґендер – сукупність соціальних репрезентацій, а не природою закріплена даність. Ґендер – культурна маска статі, те, що ми думаємо про стать у межах наших соціокультурних уявлень.

Отже, під ґендером розуміють стать як соціальне явище, як продукт культури. Ґендер – це соціальний статус, який з’ясовує індивідуальні можливості освіти, професійної діяльності, доступу до влади, сексуальності, сімейної ролі та репродуктивної поведінки. Тут і надалі, під ґендером ми будемо розуміти фундаментальний вимір соціальних відносин.

Під ґендерною культурою ми розуміємо сукупність загальнолюдських цінностей у особистісній та суспільній сферах буття та відповідних до них потреб, інтересів і форм діяльності, пов’язаних з процесом відмови від ґендерних стереотипів і забобонів, що зумовлено усвідомленням нових позитивних соціокультурних ролей, які спираються на ідеї рівноправ’я та партнерства між чоловіком і жінкою. Відповідно ґендерне виховання школярів – це процес формування в них ґендерної культури, яка сприятиме всебічному розвиткові особистості дитини.

Вибір теми дослідження і її актуальність обумовлені необхідністю переборення ґендерних стереотипів в системі освіти. Для подолання стереотипних уявлень має бути створена відповідна система набуття знань і виховання школярів з урахуванням ґендерного підходу, наслідком чого має стати підвищення рівня ґендерної культури суспільства.

Метою дипломної роботи є: на основі критичного аналізу існуючих традиційних „неґендерних” систем виховання та ґендерних теорій в освіті сформулювати нову педагогічну парадигму, що ґрунтується на ідеології рівноправ’я та запропонувати відповідні до неї методи та засоби виховання ґендерночутливого світосприйняття учасників навчально-виховного процесу.

З поставленої мети були сформульовані такі завдання дослідження:

Розглянути й охарактеризувати недоліки існуючих традиційних систем виховання, що стосуються проблем статі або ігнорують її, як такі, що гальмують процес розвитку особистості.

Проаналізувати сучасний стан теорій ґендерної освіти і виховання, їх основні підходи та тенденції розвитку.

Сформувати нову педагогічну парадигму, яка ґрунтується на ідеології рівноправ’я.

Розглянути основні чинники ґендерного виховання та відповідні до них методи та засоби формування ґендерночутливого світосприйняття в учасників навчально-виховного процесу.

Розглянути основні засади підготовки майбутніх вчителів у дусі нових ґендерних стратегій.

Об’єкт дослідження: ґендерна освіта і виховання школярів.

Предмет дослідження: головні засади теорії і практики ґендерного виховання в школі.

Методологічною основою дослідження є ґендерний підхід до вивчення соціальних та соціально-педагогічних процесів, що заснований на теорії соціокультурного конструювання статі.

При написанні дипломної роботи ми проаналізували велику кількість джерел українських, російських та зарубіжних вчених-педагогів з проблем статі.

Для об’єктивної оцінки різних виховних теорій було проаналізовано твори, автори яких стоять на позиціях статеворольового підходу до виховання школярів. Серед них слід назвати роботи таких вчених, як А.Г. Хрипкової та Д.В. Колесова „Девочка–подросток–девушка”, „Мальчик–подросток–юноша”, В.Д. Єремєєвої та Т.П. Хризман „Мальчики и девочки – два разных мира”, Д.В. Колесова „Пол и секс в современном обществе: Книга для учителя”, Л.І. Столярчук „Полоролевая социализация школьников: теория и практика воспитания” та інші.

Були розглянуті праці українських ґендерологів Л.О. Смоляр „Прогрес та перспективи жіночих і ґендерних досліджень в Україні”, Н.Д. Чухим „Стратегії ґендерної освіти у вищій школі”, О.А. Луценко „Проблема преподавания гендерных спецкурсов в системе высшего образования”, Л.О. Бут та О.А. Луценко „Ґендерна освіта в вузі”, Л.С. Кобелянської „Ґендерна освіта в Україні: реалії та перспективи” та інші.

Крім того проаналізовано роботи провідних російських дослідниць, таких як І.С. Кльоцина „Практикум по гендерной психологии”, „Гендерная социализация”, О. Ярская-Смирнова „Скрытый учебный план сквозь призму гендерного анализа”, „Гендерные аспекты дискурса учебной литературы по социальной работе”, Л.В. Штильова „Основные понятия и важнейшие термины”, „Оценка эффективности гендерного просвещения педагогов как социальной технологии изменения профессионального сознания”, „Педагогика и гендер: развитие гендерных подходов в образовании” та багатьох інших.

Також були використані праці західних дослідників: Г. Крейг „Психология развития”, Кіммел Майкл С. „Ґендероване суспільство”, Берн Ш. „Гендерная психология” та інші.

Практичне значення дипломної роботи: може бути використана викладачами та студентами, які цікавляться ґендерним підходом у педагогіці та майбутніми дослідниками проблеми методики ґендерного виховання школярів.

Дипломна робота містить вступ, два розділи, висновки, пояснення термінів, список використаної літератури, додаток.

У вступі обґрунтована актуальність теми, дане роз’яснення основним поняттям, що використані в роботі.

В першому розділі піддано аналізу традиційний „безстатевий” та статеворольовий підходи до виховання школярів, а також доведені переваги і необхідність використання ґендерного підходу в освіті.

В другому розділі сформовано нову педагогічну парадигму, що базується на рівноправності, запропоновані методи ґендерночутливого виховання школярів, надані рекомендації батькам і вчителям щодо шляхів подолання ґендерних стереотипів, що гальмують всебічний розвиток особистості, розглянуті основні засади підготовки фахівців – майбутніх учителів, з урахуванням ґендерного підходу.

У висновку проаналізовано результати дослідження щодо виконання завдань, які ми поставили у дипломній роботі.

Результати дипломної роботи були апробовані на студентських наукових читаннях „Ґендерні студії” та на Всеукраїнській науково-практичній студентській конференції „Сучасна молодь – крок у майбутнє”.

• Традиційні „безстатеві” теорії виховання
• Концепція статеворольового виховання
• Ґендерний підхід у педагогічній науці
• Формування педагогічної парадигми, яка ґрунтується на ідеології рівноправ’я
• Формування ґендерночутливого світосприйняття в учасників навчально-виховного процесу
• Підготовка майбутніх учителів до виховання школярів у дусі нових ґендерних стратегій

Це цікаво:

Структура профільного навчання
Профіль навчання – це спосіб організації диференційованого навчання, який передбачає поглиблене і професійно орієнтоване вивчення циклу споріднених предметів. Профіль навчання визначається з урахуванням освітніх потреб замовників освіти; кадрових, матеріально-технічних, інформаційних ресурсів школи ...

Прийоми викладення наукових матеріалів
Кожний дослідник намагається донести до читача свої думки у найбільш ясному зрозумілому вигляді. Один вважає, що для цього досить лише коротко описати хід дослідження і детально викласти кінцеві результати. Інший ніби вводить читача до своєї творчої лабораторії, не поспішаючи веде його від етапу до ...

Літні календарно-обрядові пісні
У травні доцільно ознайомити учнів з літніми календарними звичаями, обрядами й піснями. — Ми з вами, діти, вже знаємо, що в давні часи люди дуже любили природу. Дівчатам найбільше подобалася берізка, а, як на вашу думку, чому? (Учитель показує малюнок берізки.) — Тому що вона дуже красива, ніжна. — ...