Логопедія, її предмет і задачі

Педагогіка і виховання » Логопедія, її предмет і задачі

Найважливішою психічною функцією людини є мовлення ― основний засіб спілкування людей. За допомогою мовлення людина передає іншим людям свої думки, почуття, бажання, досвід, спонукає їх до тих чи інших вчинків і дій. Мовне збагачення відіграє першочергову роль у засвоєнні дитиною культури, отже, і в її пізнавальному й особистому розвитку. На основі мовлення та її смислової одиниці ― слова ― формуються і розвиваються такі психічні процеси, як сприймання, уява, пам’ять.

Розвиток мислення значною мірою зумовлений розвитком мовлення і, нав-паки, розвиток мовлення залежить від розвитку мислення. У багатьох дефект-тологічних дослідженнях доведено велику роль мовлення в розвитку компенса-торних процесів при різноманітних формах дитячих аномалій.

До окремої групи відносять дітей із значними порушеннями мовлення при збереженому слуху та інтелекті. Це особлива категорія дітей ― діти з порушеннями мовлення.

Порушення мовлення характеризується тим, що:

з’явившись, самостійно не зникають, а закріплюються;

не відповідають вікові мовця;

потребують логопедичної допомоги залежно від їхнього харак-теру;

виникнення неправильного мовлення може позначатися на по-дальшому розвитку дитини, затримуючи і спотворюючи його.

Дефектологія ― це наука про закономірності та особливості розвитку, ви-ховання та навчання різних категорій аномальних дітей.

Аномальні діти ― це діти у яких порушено нормальний перебіг загального розвитку, що спричинено наявністю фізичного або психічного дефекту.

Таким чином, порушення мовлення, з якими має справу дефектологія, слід відрізняти від тих чи інших її тимчасових розладів, пов’язаних з особливостями вікового розвитку дітей, з окремими неправильностями вимовляння, які викликані звичкою, що сформувалася під впливом мовного середовища.

Різноманітні мовленеві дефекти, які є первинними у дітей з порушеннями мовлення, спричинюють вторинні відхилення в їх загальному і мовному розвитку.

Формування мовної функції є складним процесом, в якому, крім слухового аналізатора, що забезпечує сприймання і аналіз звукових (у тому числі й мовних) сигналів, бере участь також мовноруховий аналізатор, який складається з периферійної частини (периферичний мовний апарат, котрий включає три відділи ― дихальний, голосовий і артикуляційний), провідних шляхів і клітин в центральній частині кори головного мозку.

Мовлення в своєму формуванні проходить ряд послідовних етапів:

1-й ― підготовчий ― до одного року;

2-й ― перед шкільний ― від одного року до трьох років;

3-й ― дошкільний ― від трьох років до сіми;

4-й ― шкільний ― з сіми років до вісімнадцяти.

Мовні порушення можуть мати як центральний, так і периферичний характер.

Центральний, якщо хвороботворний вплив зачепив той чи інший відділ центральної нервової системи і спричинив порушення мов-лення.

Периферичне порушення мовлення у тих випадках, коли виявляються аномалії в будові периферичного мовного апарата.

До факторів, що зумовлюють мовленеві порушення, відносять:

Різна внутрішньоутробна патологія, що приводить до порушення роз-витку плода. Найбільш грубі дефекти мовлення виникають при пору-шенні розвитку плода в період від 4 тижнів до 4 місяців. Виникненню мовної патології сприяють токсикоз при вагітності, вірусні й ендокринні захворювання, травми, несумісність крові по резус-факторі й ін.

Родова травма й асфіксія (недостатність кисневого постачання мозку внаслідок порушення подиху) під час пологів, які приводять до внутрі-черепних крововиливів.

Різні захворювання в перші роки життя дитини. Особливо пагубними для розвитку мовлення є часті інфекційно-вірусні захворювання, менін-го-енцефаліти й ранні шлунково-кишкові розлади.

Травми черепа, що супроводжуються струсом мозку.

Спадкоємні фактори. У цих випадках порушення мовлення можуть ста-новити лише частину загального порушення нервової системи й сполу-чатися з інтелектуальною й руховою недостатністю.

Несприятливі соціально-побутові умови, що приводять до намагнітити педагогічній занедбаності, вегетативної дисфункції, порушенням емо-ційно-вольової сфери й дефіциту в розвитку мовлення.

При аналізі причин виникнення порушень варто враховувати співвідношення мовного дефекту й збережених аналізаторів і функцій, які можуть бути джерелом компенсації при корекційному навчанні.

Раннє виявлення дітей з відхиленнями в розвитку в першу чергу проводиться в сім'ях з «підвищеним ризиком». До таким ставляться:

сім’ї, де вже є дитина з тим або іншим дефектом;

сім’ї з розумовою відсталістю, захворювання шизофренією, порушенням слуху в одного з батьків або в обох;

сім’ї, де матері перенесли під час вагітності гостре інфекційне захво-рювання, важкий токсикоз;

сім’ї в яких діти перенесли внутрішньоутробну гіпоксію (кисневе голо-дування), природову асфіксію, травму або ж нейроінфекцію, черепно-мозкові травми в перші місяці життя.

В основі методів логопедичної науки лежать принципи: розвитку, системного підходу, розгляду мовних порушень у взаємозв’язку мовлення з іншими сторонами психічного розвитку.

Логопедія ― наука про порушення розвитку мовлення, їхнє подолання й по-передження за допомогою спеціального корекційного навчання й виховання.

Логопедія є одним з розділів спеціальної педагогіки ― дефектології. Термін логопедія утворена від грецьких слів: logos (слово, мовлення), paideia (виховую, навчаю), що в перекладі позначає «виховання мовлення».

Предметом логопедії як наукової дисципліни є вивчення закономірностей навчання й виховання осіб з порушеннями мовлення й пов'язаними з ними від-хиленнями в психічному розвитку. Логопедія підрозділяється на дошкільну, шкіль-ну й логопедію дорослих.

У психології розрізняють дві форми мовлення: зовнішню й внутрішню.

1. Зовнішня форма мовлення включає наступні види: усну (діалогічну й монологічну) і письмову.

Усне мовлення.

діалогічне мовлення, психологічно найбільш проста й природна форма мовлення, виникає при безпосередньому спілкуванні двох або декількох спів розмовників і складаються в основному в обміні репліками.

Репліка ― відповідь, заперечення, зауваження на слова співрозмовника ― відрізняється стислістю, наявністю питальних і спонукальних речень, синтаксично не розгорнутих конструкцій.

монологічне мовлення ― ­­­­послідовний зв'язний виклад одною особою системи знань. Для монологічного мовлення характерні: послідовність і доказовість, які забезпечують зв’язність думки; граматично правильне оформлення; виразність голосових засобів.

Виділяються три основних види монологічного мовлення: оповідання, опис і міркування. При дефектах мовлення монологічне мовлення порушується більшою мірою, чим діалогічна.

Письмове мовлення ― це графічно оформлене мовлення, організоване на ос-нові буквених зображень. Вона позбавлена ситуативності й припускає поглиблені навички звукобуквеного аналізу, уміння логічно й граматично правильно передава-ти свої думки, аналізувати написане й удосконалювати форму вираження.

Повноцінне засвоєння письма й письмового мовлення тісно пов'язане з рівнем розвитку усного мовлення. При недорозвиненні мовлення, як правило, виникають порушення письма різної тяжкості.

2. Внутрішня форма мовлення (мовлення «про себе») ― це беззвучне мов-лення, що виникає, коли людина думає про що-небудь, подумки складає плани. Внутрішнє мовлення відрізняється по своїй структурі згорнутістю, відсутністю дру-горядних членів речення.

Внутрішнє мовлення формується в дитині на основі зовнішньої і являють со-бою один з основних механізмів мислення.

Переклад зовнішнього мовлення у внутрішню спостерігається в дитини у віці близько 3 років, коли вона починає міркувати вголос і планувати в мовленні свої дії. Поступово таке проказування редукується й починає протікати у внутрішнім мовленні.

За допомогою внутрішнього мовлення здійснюється процес перетворення думки в мовлення й підготовка мовного висловлення. Підготовка проходить кілька стадій. Вихідним є мотив або задум, що відомий мовцеві лише загалом. Потім у процесі перетворення думки у висловлення наступає стадія внутрішнього мовлення. Далі з більшого числа потенційних значеннєвих зв’язків виділяються самі необхідні й відбувається вибір відповідних синтаксичних структур.

Розвиток мовлення дитини може бути представлене в декількох аспектах, пов’язаних з поступовим оволодінням мовою.

Перший аспект ― розвиток фонематичного слуху й формування навичок проголошення фонем рідної мови.

Другий аспект ― оволодіння словниковим запасом і правилами синтаксису. Активне оволодіння лексичними й граматичними законо-мірностями починається у дитини в 2-3 р. і закінчується до 7 р. У шкільному віці відбувається вдосконалювання придбаних навичок на основі письмового мовлення.

Третій аспект, пов’язаний з оволодінням значеннєвою стороною мовлення. Найбільше яскраво він виражений у період шкільного нав-чання.

Основні завдання логопедії полягають у наступному:

вивчення закономірностей спеціального навчання й виховання дітей з порушенням мовного розвитку;

визначення поширеності й симптоматики порушень мовлення в дітей дошкільного й шкільного віку;

дослідження структури мовних порушень і вплив мовних розладів на психічний розвиток дитини;

розробка методів педагогічної діагностики мовних розладів і типології мовних розладів;

розробка науково обґрунтованих методів усунення й попередження різних форм мовної недостатності;

організація логопедичної допомоги.

Дефекти мовлення діляться на дві групи:

1-я група ― фонетичне недорозвинення; фонетико-фонематичне недо-розвинення; загальне недорозвинення мовлення.

2-я група ― заїкуватість, при якому основою дефекту є порушення кому-нікативної функції мовлення при збереженні язикових засобів спілкування.

Кожна група дефектів у свою чергу різниться за формою (природі) порушення й ступеня його виразності.

Дисфонія (афонія) (від грец. dis ― префікс, який означає розлад, і phone ― голос; а ― частка, яка означає заперечення) ― відсутність або розлад фонації внаслідок патологічних змін голосового апарата. (Синоніми ― порушення голосу, порушення фонації, фонаторні порушення, вокальні порушення). Виявляється або у відсутності фонації (афонія), або у порушенні сили, висоти і тембру голосу (дистонія). Може бути зумовлена органічними або функціональними розладами голосоутворюючого механізму центрального або периферичного характеру, виникає на будь-якому етапі розвитку дитини. Порушення може бути самостійним (ізольованим) або входити до ряду інших порушень мови.

Це цікаво:

Методика викладання хімії в середній школі
Організаційна частинаДобрий день діти! Сідайте будь ласка. Хто сьогодні черговий? 2 хв Актуалізація теми урокуЗ перших уроків хімії ви широко використовували таблицю Д. І. Менделєєва. Вона наочно демонструє, що всі хімічні елементи, взаємозв'язані і підкоряються загальним закономірностям, що виплив ...

Про поняття особистісно-діяльного підходу
Основи особистісно-діяльного підходу були закладені в психології роботами Л.С. Виготського, А.Н. Леонтьева, С.Л. Рубінштейна, Б.Г. Ананьева, де особистість розглядалася як суб'єкт діяльності, яка сама, формуючись в діяльності і в спілкуванні з іншими людьми, визначає характер цієї діяльності і спіл ...

Народознавство: суть, принципи, функції та засоби
Народознавство як наука про життя, звичаї та обряди й духовну творчість народу загальновизнане у всьому світі. Не випадково І. Франко у своїй праці "Найновіші напрямки в народознавстві" (1895), крім української назви, подає також німецьку й англійську. Обсяг поняття "народознавство&q ...

Інтерактивні уроки

Інтерактивні уроки

На початку ХХІ століття соціокультурний розвиток людства визначив закріплення складної та суперечливої тенденції, що дістала назву глобалізації.

КАТЕГОРІЇ

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.novapedahohika.com