Місце і роль сім‘ї у вихованні дитини

Педагогіка і виховання » Місце і роль сім‘ї у вихованні дитини

Сім'я — могутній соціальний феномен, який найтісніше об'єднує людей на основі шлюбних і кревних взаємозв'язків. Відомий педагог, академік АПН України Мирослав Гнатович Стельмахович, який уперше в історико-педагогічній науці дослідив національну систему сімейного виховання в Україні, дав таке визначення сім'ї:

• Сім'я — це життєдайний осередок, що приводить на світ Божий, плекає найвищу цінність людства — дітей, цвіт нації, майбутнє народу, завдяки яким кожен батько і мати мають реальну можливість повторити та продовжити себе у своїх потомках.

• Сім'я — святиня людського духу, благородних емоційних переживань — кохання, любові, вірності, піклування, щоденного живого спілкування, поваги, співпереживання, синівської й дочірньої вдячності, родинної солідарності, теплоти людських сердець. Тож до кінця свого життя кожна людина береже світлу задушевну згадку про сім'ю, рідну батьківсько-материнську світлицю.

• Сім'я — невсипуща хранителька моральних чеснот, національних звичаїв і традицій, пам'яті предків, невтомна плекальниця родоводу, совісті та честі минулих, сучасних і прийдешніх поколінь. Таким чином, високоорганізована, національне свідома українська сім'я — це духовний храм України-матері. Тому й виховний вплив родини на формування й етнізацію особистості, на щоденне наше буття переоцінити неможливо. Хто нам дав повний душевний спокій і соціальну захищеність від різних життєвих бід, прикрощів, як не сім'я? Хіба ми часто-густо не дивимося на світ очима тієї сім'ї, з якої ми вийшли? Життя у колі родини, серед рідних і близьких людей дає нам натхнення для щоденної творчої праці.

• Сім'я — найбільша вихователька підростаючих поколінь за всіх часів й у всіх народів, невтомна плекальниця високої духовності та гуманізму, національного духу, характеру, свідомості, психології і патріотизму. Справжня сім'я є совістю, честю та доблестю, національною гордістю кожного народу, нації, надбанням педагогічної культури людства.

Понад п'ятдесят років педагогіка й педагогічна діяльність є сенсом мого життя. Працюючи вчителем і директором школи, завідувачем районного та обласного відділів освіти, доцентом і професором вищих навчальним закладів та закладів післядипломної педагогічної освіти, головним науковим співробітником, мені досить часто доводилося стикатися з фактами, коли вчителі й керівники навчальних закладів виявляли педагогічну безграмотність, оскільки не були обізнані з найважливішими положеннями педагогічних творів Я.А. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, О. Духновича, К. Ушинського, не знали історії української педагогіки, навіть не читали «Педагогічної поеми» А. Макаренка чи «Серце віддаю дітям» В. Сухомлинського. Здійснюючи програми педагогічного всеобучу батьків та виступаючи з лекціями чи порадами, чимало керівників навчальних закладів, учителів і викладачів винаходять власний «велосипед», бо ні в студентські роки, ні після закінчення вищого навчального закладу не тримали в руках і не читали «Материнської школи» і навіть «Великої дидактики» Я.А. Коменського, «Еміль, або Про виховання» Ж.-Ж. Руссо і послуговуються лише окремими крилатими висловами великих педагогів.

Щоб заповнити цю прогалину, допомогти педагогам і керівникам навчальних закладів, що відроджують педагогічний всеобуч батьків, у першому розділі подано стислий огляд заповідей класичної сімейної педагогіки. Це азбучні істини, без знання яких не можна готувати майбутніх учителів та будувати систему сімейного і шкільного виховання.

Усе найкраще, що є на землі, йде від сім'ї. Виховний феномен сім'ї, як і саму сім'ю, нічим замінити не можна, а тим більше поширеною сьогодні «дружбою і любов'ю» без будь-яких зобов'язань одного перед одним. Сім'я дає дитині життя і продовжує рід людський. До цього мають себе готувати кожний юнак і кожна дівчина. Діти — майбутнє роду й народу, найбільший скарб. Відсутність дітей — велике нещастя для подружжя.

Найкраща батьківська спадщина — це добре виховані діти. В основу української сімейної педагогіки закладено прагнення зробити дітей щасливими. Про це має пам'ятати кожний, кого називають батьком, матір'ю, учителем, вихователем. Виховання дітей у- не лише особиста справа батьків, а й їхній громадянський обов'язок.

Об‘єктом дослідження є місце і роль сім‘ї у вихованні дитини.

Предметом дослідження є методи і прийоми виховання дитини в сім‘ї.

Метою дослідження є виділення методів і прийомів виховання дитини в сім‘ї та перевірка їх ефективності.

Практичне значення дослідження полягає у виділенні місця і ролі сім‘ї у вихованні дитини.

Це цікаво:

Проектування дидактичних матеріалів та обрання групи загально дидактичних методів навчання
Щоб отримати план, слід здійснити: вибір необхідних змістовних елементів з теми і встановити типи існуючих між ними взаємозв'язків; вибір послідовності викладу змістовних елементів і сформулювати заголовки, які об'єднують ці змістовні елементи за однорідними ознаками; вибір рівня складності плану. ...

Особливості становлення самооцінки дітей з різним рівнем успішності впродовж початкового навчання
Результати тестування за методикою Дембо-Рубінштейн Після обробки тестування, проведеного за методикою Дембо-Рубінштейна в модифікації Прихожан ми, на основі параметрів самооцінки по кожній із шкал, підрахували середню самооцінку для кожного з учнів (див. дод. 23, 24, 25). Результати, проведеного о ...

Опис ППЗ для розробки дидактичних засобів
В цій частині роботи ми охарактеризуємо певні програми, що можуть бути використані на уроках Навколишнього світу, зокрема при вивчення теми «Рід, родина, рідня» в початковій школі. Вітчизняний ринок програмного забезпечення нині пропонує поки що небагатий вибір авторських засобів мультимедіа з урах ...

Інтерактивні уроки

Інтерактивні уроки

На початку ХХІ століття соціокультурний розвиток людства визначив закріплення складної та суперечливої тенденції, що дістала назву глобалізації.

КАТЕГОРІЇ

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.novapedahohika.com