Ефективність спрямовуючих факторів в адаптуванні підлітків у соціум в умовах загальноосвітньої школи

Педагогіка і виховання » Ефективність спрямовуючих факторів в адаптуванні підлітків у соціум в умовах загальноосвітньої школи

Підлітковий вік - один з найбільш складних періодів розвитку людини. Не дивлячись на відносну короткочасність (з 14 до 18 років), він практично багато в чому визначає все подальше життя індивідуума. Саме в підлітковому віці переважно відбувається формування характеру та інших основ особи. Ці обставини: перехід від опікуваного дорослими дитинства до самостійності, зміна звичного шкільного навчання на інші види соціальної діяльності, а також бурхлива гормональна перебудова організму - роблять підлітка особливо уразливим і податливим до негативних впливів середовища. При цьому необхідно враховувати властиве підліткам прагнення вивільнятися з-під опіки і контролю рідних, вчителів та інших вихователів. Нерідко це прагнення призводить і до заперечення духовних цінностей і стандартів життя взагалі старшого покоління. З іншого боку, все більш очевидним стають і дефекти у виховній роботі з підлітками. Особливо значущими в цьому відношенні є неправильні взаємостосунки в сім'ї, збільшений рівень розлучень.

Загальна характеристика підліткового віку варіює в різних теоріях залежно від їх основної ідеї. Так, в психоаналізі домінують ідеї статевого дозрівання і пошуку ідентичності, в когнітивних теоріях – зростання розумових здібностей, в діяльнісному підході – змін провідної діяльності. Однак, всі ці і багато інших підходів об´єднує те, що в них існують загальні показники, які характеризують даний вік. Вони визначаються численними соматичними, психічними і соціальними змінами.

Ще на початку століття Л.С.Виготський у широко відомій на той час книзі «Педологія підлітка» запропонував об´ємне розуміння підліткового віку, яке зберігає свою значущість і в сучасний період. Суть його полягала в наявності трьох точок дозрівання, які не співпадають одна з одною. Статеве дозрівання, на думку вченого, починається і закінчується раніше, ніж наступає кінець загально органічного розвитку підлітка, і раніше, ніж підліток досягне завершення свого соціально – культурного становлення.

Людське життя – це велике різноманіття подій від хороших до поганих, які чинять на особистість вплив. Його виховуюча роль залежить від самої людини, від того як вона до цих подій ставиться. Отакий вир життя створює підґрунтя для підвищення досвіду, для засвоєння різних знань та умінь, які допоможуть людині в вирішенні проблем. Цей процес назвали соціальною адаптацією. Вона є невід´ємним процесом всього життя. І особливо цей процес починає прогресувати в підлітковому віці тому що саме зараз розпочинається самоусвідомлення, розуміння себе в порівнянні з іншими та само актуалізація.

Адаптація - один із показників успішного формування особистості

Адаптація відбувається в процесі спілкування і спільної діяльності людей. Це двосторонній процес, який передбачає, з одного боку, засвоєння індивідом соціального досвіду при входженні в соціальне оточення, а з другого – відтворення ним системи соціальних зв´язків. При цьому людина являється не просто об´єктом соціальних взаємодій, але й активним суб´єктом саморозвитку. Вона не тільки збагачує свій досвід, але й реалізує себе. В процесі адаптації є і конкретні внутрішні протиріччя: між потребою призвичаюватись до соціуму і бажанням зберегти свою індивідуальність; потребами суспільства і готовністю виконувати їх, додержуючись свободи особистих дій, між бажаннями і можливостями особистості. А.В.Мудрик вважає, що соціалізована людина повинна вміти протистояти впливу життєвих обставин. Однак можна зустріти людей, які практично повністю розчинилися в соціумі, які нездібні до активності, протидії впливу середовища, що не дає їм повністю самореалізуватися як особистості. Тому педагог зобов´язаний клопотатись не тільки про засвоєння дитиною соціального досвіду, але й створювати умови, в яких вихованець міг би активно впливати на цей процес.

Соціалізація підростаючого покоління може бути успішною, якщо соціальні і матеріальні умови життя будуть просовуватись за шкалою загальнолюдських цінностей. Відсутність прогресу духовних виробничих (репродуктивних) сил призводить до деградації і розпаду суспільства. Уникнути цього можна удосконалення системи освіти, при котрій рівень вихованості і освіченості людини був би її природним продуктом.

Становлення особистості – складний процес взаємодії людини з оточуючим середовищем і суспільством. Індивід не може стати особистістю поза суспільними відносинами і умовами, які забезпечують його взаємодію з іншими людьми. Успішність чи неуспішність соціалізації визначається позицією особистості. Низька результативність цього процесу часто викликана соціальною апатією людини, усунення якої можливе тільки при наявності у неї віри в свої сили, усвідомленні особистої значущості, сенсу свого існування як члена суспільства. Для успішної соціалізації людина повинна проявляти соціальну активність, ініціативність, самостійність, діяльність – якості, котрі розкривають її сутність і в той же час орієнтовані на інших людей. Тобто, позиція особистості виражається в діях, які вчиняються однією людиною і повністю адресовані іншим людям.

В науковій літературі іноді допускають змішування понять «соціалізація» і «соціальна адаптація». Однак вони нерівнозначні. Соціалізація – поняття більш широке, яке об´єднує адаптацію з середовищем і інтеграцію з визначеним середовищем. Ці поняття не протирічать один одному, а лише характеризують різноманітні аспекти взаємодії індивіда з соціальним середовищем.

Адаптація – це пасивне пристосування до соціального середовища. В звичних умовах дитина, школяр, дорослий почуваються нормально до тих пір, поки вони стабільні. Різкі зміни, нестабільність можуть призвести до дискомфорту, незадоволеності, стресових ситуацій, життєвих потрясінь.

Інтеграція як форма соціалізації, взаємодія людини з оточуючим середовищем передбачає її активне входження в соціум, готовність до самостійних рішень і дій в ситуації вибору, спроможність впливати на обставини, змінюючи середовище і саму себе.

Становлення особистості – це динамічний процес адаптації і інтеграції людини до життя в суспільстві. Тому педагогу потрібні знання, які сприятимуть успішній адаптації і інтеграції його вихованців в соціум, формуванню у них готовності до пошуку різних варіантів самореалізації в непостійних умовах життя.

Це цікаво:

Рівень рухової активності дітей молодшого шкільного віку
З метою вивчення особливостей рухового режиму дітей 7 років нами був проведений хронометраж діяльності протягом дня за Фремінгемською методикою. В результаті ми визначили кількість часу, яку займає кожний рівень фізичної активності. На сон та відпочинок діти витрачали 9,5±0,5 год., на пасивні ігри, ...

Педагогічні ідеї Жан-Жака Руссо з проблем сімейного виховання
Французький філософ і письменник Жан-Жак Руссо (1712-1778) належить до найвидатніших і найвідоміших педагогів світу. Головний пункт його педагогічної програми — «природне виховання». Ж.-Ж. Руссо вважав, що на людину впливають три чинники виховання: природа, люди, предмети і явища. Кожний із чинникі ...

Оцінювання як засіб стимулу
Помітно зростає у молодших школярів ознака, яка розкриває емоційну сторону їх ставлення до навчальної праці. Якщо у першокласників сильна любов до будь-якої оцінки вчителя і інколи вони радіють просто самому факту оцінки, не надаючи значення, яка вона «5» чи «12», то в третьому, четвертому класах у ...

Інтерактивні уроки

Інтерактивні уроки

На початку ХХІ століття соціокультурний розвиток людства визначив закріплення складної та суперечливої тенденції, що дістала назву глобалізації.

КАТЕГОРІЇ

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.novapedahohika.com