Друге народження педології

Невідкладне завдання. У пошуках найсприятливіших умов для розвитку дитячої індивідуальності радянська педагогічна наука (в тому числі дитяча й педагогічна психологія) все частіше звертається до тих сторінок своєї порівняно недавньої історії, що пов'язані з так званою педологією (гр. раіdos - дитина + logos - поняття, учіння). Такий інтерес є цілком закономірним. З одного боку, діалектико-матеріалістичний принцип історизму завжди був і залишається нашим провідним методологічним дороговказом. З другого, педологія у 20-х - першій половині 30-х років намагалася розв'язати саме ті проблеми, які впритул і з граничною гостротою постали сьогодні, в ході перебудови нашої школи. Маємо на увазі диференціацію та індивідуалізацію навчально-виховного процесу, створення в школі психологічної служби.

Як відомо, після XX з'їзду КПРС цілий ряд галузей науки, які, як і педологія, були свого часу оголошені "антимарксистськими", "буржуазними", "реакційними", "антигуманними" тощо (зокрема, генетика, кібернетика, психотехніка), реабілітовані. Але питання про драматичну долю педології поки що залишається невизначеним. Чи заслуговує й вона на реабілітацію, а, отже, на повне відродження і дальший розвиток? Деякі автори висловлюються на користь саме такого рішення. Інші ж - рішуче проти, вважаючи, що до її оцінювання слід підходити диференційовано, беручи з неї лише те, що витримало перевірку часом. При цьому і ті, й ті переконані, що дане питання з усякому разі заслуговує на "всебічне й ретельне вивчення.

Зокрема, і голова Держосвіти СРСР Г.О. Ягодін у доповіді на Всесоюзному з'їзді працівників народної освіти висловив думку про те, що "прийшов час переглянути нашу критику педології". Тож спробуємо розібратися - принаймні в загальних рисах - у тій теоретичній і методичній спадщині, яку нам залишила педологія, а також у тих наслідках, що випливають з неї для сучасного й майбутнього нашої школи. Завдання це, звичайно, не просте, адже педологія постає перед нами як наука суперечлива, де позитивне переплітається з негативним.

Камінь, яким знехтували будівельники. Педологія виникла ще наприкінці минулого століття на Заході, її найвизначнішими представниками були відомі вчені С. Холл, Ж. Болдуін, Е. Кіркпатрік, Е. Мейман, Б. Прейєр. Дещо пізніше вона почала поширюватися і в Росії (В.М. Бехтерєв, Г, І. Россолімо, О.П. Нечаєв, Н.Е. Румянцев та ін.).

Основний пафос нової науки полягав у тому, щоб об'єднати в собі зміст усіх наук, які мають той самий об'єкт дослідження - індивідуальність дитини. Таким чином, педологія охоплювала своїм змістом дитячу антропометрію, дитячу фізіологію, дитячу психологію та дитячу соціологію.

Звичайно, всі ці науки виникли задовго до педології, їх сукупність цілком правомірно було розглядати як окрему галузь знання - дитинознавство. Тож не випадково К.Д. Ушинський свого часу поставив перед педагогікою завдання комплексного (і одночасного) врахування усіх аспектів розвитку дитячої індивідуальності: анатомо-фізіологічного, психологічного, соціально-культурного, побутово-гігієнічного. Але, як відомо, вітчизняних педологів це не задовольнило. Вони вирішили перетворити дитинознавство в єдину, "синтетичну" науку. "Педологія, - вказував, наприклад, М.Я. Басов, - це науковий синтез усього того, що становить істотні результати окремих наукових дисциплін, які вивчають дитину кожна зі свого окремого боку".

Однак одержати "синтетичні" дані про дитину, що справді могло-виправдати організаційне об'єднання "дитячих" наук, на жаль, не вдалося, як не вдалося виробити жодного "синтетичного" методу, поняття, процедури. Це з часом змушені були визнати всі без винятку психологи, що займали тоді провідне місце в педології. Так, П.П. Блонський зазначав у 1925 р.: "Треба сказати правду: і зараз часто курси-педології фактично являють собою вінегрет із найрізноманітніших галузей знання, простий набір відомостей з різних наук усього того, що стосується дитини. Але хіба подібний вінегрет є особлива, самостійна наука? Звичайно, ні"

2). Погоджувався з цією думкою і М.Я. Басов.

Минуло ще кілька років, і Л.С. Виготський написав: "Педологія ще не встановила точно, що вона повинна досліджувати, що повинна вміти передбачати, які поради повинна давати. Без з'ясування цих загальних для всякого психологічного дослідження питань неможливо вийти за межі того жалюгідного й мізерного емпіризму, в якому зараз погрузла наша практична методика".

Так, з моменту свого зародження педологія мала яскраво виражену практичну орієнтацію - націленість на індивідуалізовану медико-психологічну допомогу дітям. Але через історичну обмеженість не змогла створити методологічну базу й методичний інструментарій, за допомогою яких можна було б втілити в життя цю настанову. Тому прагнення деяких педологів негайно відповісти на запити суспільної практики, зокрема шляхом тестологічних обстежень у масовій школі, Л.С. Виготський визначив як методологічну кризу. Джерело останньої він вбачав у неспроможності скористатися для створення такої бази всіма багатствами філософської думки. "Як це не дивно й не парадоксально на перший погляд, - читаємо в іншій його праці, - але саме практика як конструктивний принцип науки потребує філософій тобто методології науки". Користуючись відомим образом, Л.С. Виготський визначив ситуацію так: філософська методологія була тим наріжним каменем, яким знехтували будівельники.

Це цікаво:

Практичний аналіз творів В.Сухомлинського з метою визначення моральних вимог до педагога
Сьогодні, коли творчість В. А. Сухомлинського придбала риси завершеного і логічного цілого, особливо чітко видне значення його книг «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Лист до сина», підготовлених до видання як своєрідна трилогія. Кожна з цих робіт - окремий, самостійний і закінчений д ...

Пошук шляхів вдосконалення методики формування вмінь молодших школярів розв’язувати текстові задачі
Навчальний процес – це складна динамічна система, у якій в органічній єдності відбувається взаємопов’язана діяльність вчителя і учня. Ця система стає ефективною, якщо вчитель знає індивідуальні відмінності в розвитку мислення школярів, оперативно враховує готовність дитини до опанування нового мате ...

Коледжі Франції
Коледжів, тобто середніх професійних навчальних закладів як таких у Франції не існує. Коледжем тут називають II щабель середньої школи. Для людини, що не ставить своєю метою одержати вищу освіту, є підходящий шлях - ліцей професійної освіти, аналог ПТУ. За 2-3 роки навчання тут можна одержати будь- ...