Українська жінка. Її громадська і суспільна роль. Славетні українки: Маруся Богуславка, Настя Лісовська, Маруся Чурай

Вже давно став історичною пам'яткою та пребагатим музеєм мистецтв і султанський палац Топкани, де вона жила, співала дітям рідних пісень і фактично правила впродовж майже тридцяти років Османською державою і впливала на політику всієї Європи. Там цвіло тоді до восьмисот видів тюльпанів, що й нині є улюбленими квітами турків.

Одній Роксолані наказав Сулейман збудувати величний мавзолей, наче самому султану. Їх, султанів, було 36, але, жодна з безлічі султанських жінок за всю тисячолітню історію імперії не була похована так пишно, як 56-річна жінка - українка.

Слухаємо поезію.

У турецькій неволі доля рабинь

Усміхалася Насті Лісовській:

Недольна, бездольна, гірка, як полин,

Потоптана доля жіноцька,

Узяв полонянку султан в свій гарем,

У ній він знайшов своє щастя.

Минали роки, як ішов день за днем –

І Державою правила Настя.

Гляділа на море, за море - імла.

А в душу свою як загляне:

В одній половині Настуся була.

У другій - уже Роксолана.

Отак в чужині українка жила.

З роздвоєним серцем, дволико.

Краса їй із мудрістю силу дала,

В легенді лишивши навіки.

Світлана Кузьменко

(Онтаріо, Канада)

Маруся Чурай — українська Сафо

А зараз, діти, перенесемось на 376 років назад до Полтави.

Козацькі часи на Україні сприяли також поетичному, пісенно­му пробудженню українського народу. Вважають, що тільки записа­но українських пісень понад 200 тисяч. Серед їх творців крізь тума­ни часу окреслюються схожі на легенду жіночі постаті. До таких легендарних постатей належить і народна поетеса Маруся Чурай.

Українською Сафо (давньогрецька поетеса) називають Марусю Чурай, бо вважають її автором багатьох народних пісень (понад 200 тисяч), зокрема: "Засвіт встали козаченьки", "Віють вітри, віють буйні", "Ой не ходи, Грицю", "В кінці греблі шумлять верби" та ін.

За історичними переказами, народна поетеса і співачка народилась у 1625 р. у Полтаві, в козацькій родині. її батько, Гордій Чурай, був соратником Павлюка, керівника козацько-селянського повстання 1637 р. проти шляхетської Польщі. Після поразки по­встанських війск під Кумейками він разом з Павлюком був страче­ний у Варшаві. Після смерті Гордія Чурая його дружина, Горпина, залишилась удвох із донькою. Пам'ятаючи про героїчну загибель її чоловіка, народ оточив літню жінку і її дочку теплотою й увагою. Цьому в значній мірі сприяла й обдарованість Марусі, дівчини з чарівною зовнішністю й добрим серцем. Маруся мала чудовий го­лос і майстерно співала пісні, які складала з різних приводів, і ча­сто навіть у звичайній розмові викладала свої думки віршами.

Навесні 1648 року почалася визвольна війна українського на­роду проти польської шляхти. Піднявся на боротьбу і Полтавський полк, в якому був і коханий Марусі Грицько Бобренко. Для дівчини розлука з коханим була тяжким ударом. Саме тоді вона склала чудову пісню, сповнену глибокого болю і страху перед невідомим. Ця пісня в наші дні співається в маршовому темпі і починається словами "Засвіт встали козаченьки".

Зовсім не так співала цю пісню Маруся. Вона співала її повільно, виповнюючи кожний рядок глибоким сумом і печаллю. Проникливо звучали перші початкові рядки:

Засвіт встали козаченьки

В похід з полуночі,

Заплакала Марусенька

Свої ясні очі .

Особисті переживання Марусі Чурай, її туга за коханим перетворювалися у нові і нові поетичні рядки, в нові й нові пісні й думи. Очевидно, саме на цей час припадає створення Марусею таких пісень: "В огороді хмелинонька грядки устилає", "Шумить, гуде дібровонька" та інші.

Скориставшись перемир'ям між Україною і Польщею, козаки почали повертатися додому. Маруся нетерпляче чекала Гриця, але він не з'явився. Сумнів закрався в її душу і вилився в нові пісні. Справжній зойк душі вчувається у пісні, створеній у години розлуки:

Ой боже ж мій, боже, милий покидає,

Милий покидає, іншої шукає!

До іншої ходить, з іншою говорить.

Мене молодую до славоньки вводить.

А в глибині душі ще живе маленький вогник надії на одруження з коханим:

Коли б мені, боже, неділі діждати,

Неділі діждати, на рушничку стати.

Тоді не розлучать ні батько, ні мати,

Ні батько, ні мати, ні суд, ні громада.

Ця дума - переконливий доказ про важкий душевний стан Марусі Чурай після зради коханого. І тому таким природним докором звучить створена дума "Стелися, стелися, зелений гороше", в якій Маруся звертається до Гриця з гіркими, але суворими словами:

Гей, ти молоденький голубе сизенький,

Не в правді живеш;

Минуєш мою хату і мої ворота,

До іншої ідеш.

Тут, крім суворого докору, вже помітний трохи завуальований (прихований) мотив фатальної приреченості, який згодом, у наступних піснях Марусі, стане досить виразним.

Це цікаво:

Значення праці в житті людини
Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психічного розвитку особистості. Упродовж усієї історії людства праця була засобом формування у кожної особистості найкращих якостей. Українська народна педагогіка праці відводила головну роль у процесі створення матеріальної та духовно ...

Прийоми викладення наукових матеріалів
Кожний дослідник намагається донести до читача свої думки у найбільш ясному зрозумілому вигляді. Один вважає, що для цього досить лише коротко описати хід дослідження і детально викласти кінцеві результати. Інший ніби вводить читача до своєї творчої лабораторії, не поспішаючи веде його від етапу до ...

Загальна методика наукової творчості
Отримання наукових результатів, оформлених у вигляді специфічного продукту під назвою “дисертація”, має свої принципи, методи, техніку і технологію. Мета цього посібника - не навчити наукової творчості, а сприяти оптимальній організації діяльності молодих вчених, які ставлять перед собою завдання з ...