Розвиток проблеми у ХХ столітті

Сторінка 1

Кінець ХІХ – початок ХХ ст. характеризується періодом розквіту методики викладання російської мови і виокремленням методики розвитку мовлення (спілкування) в окрему галузь. На цей відрізок часу припадає творча діяльність В.Стоюніна і Л.Поліванова, М.Бунакова і В.Флерова, В.Водовозова і В.Чернишова, М.Кульмана і М.Державіна, Д.Тихомирова і В.Гаврилова.

Зокрема, М.Бунаков, надаючи великого значення засвоєнню рідної мови, її ролі в розвитку аналітико-синтетичних здібностей учнів, зазначав, що оволодівати загальновживаною літературно-книжною мовою треба, головним чином, за допомогою читання та словесних вправ на спостереження, порівняння та узагальнення мовних явищ. Проте М.Бунаков не уникнув надмірної деталізації в аналізі творів і значень слів.

Думку про необхідність засвоювати живу народну мову через вправляння в читанні, письмі та усному мовленні відстоював відомий методист кінця ХІХ-початку ХХ ст. В.Чернишов. Оригінальним був підхід ученого до викладання мови. Виходячи з тези, що мовлення генетично є первинним, а грамотність виникла й розвинулась значно пізніше, він вважав, що дитину спочатку треба навчити добре і правильно говорити, а потім усвідомлювати та визначати граматичні властивості живого мовлення.

Наголошуючи на такому істотному недоліку в початковій ланці мовної освіти, як засвоєння школярами лише писемної форми мовлення, вчений вважав за потрібне навчати дітей живому, розмовному мовленню шляхом читання вголос, переказу прочитаного, виразного читання. Але, поряд із вправлянням вголос в усному мовленні, він називає письмовий шкільний твір, який має бути аналогією усного зв’язного висловлювання. Звичайно, такий підхід насправді не сприяв формуванню вмінь висловлювати думку саме в живій розмовній формі, як і не забезпечував повною мірою розвитку писемного мовлення, а ототожнення в навчанні обох форм призводило врешті-решт до істотних недоліків у мовленнєвому вираженні думки.

Пріоритетним у побудові висловлювань усної й писемної форм В.Чернишов називав їх змістове наповнення. Додержання норм орфографії, орфоепії, стилістики вчений вважав неістотним та необов’язковим. Основними умовами розвитку усного й писемного мовлення, на думку дослідника, є удосконалення вродженого дару слова, практичне вправляння в розвитку цієї здібності, наслідування зразка мовців та вплив літературно-книжної мови. Цінною є думка, що правильне, виразне усне мовлення позитивно впливає на пунктуаційне оформлення писемного.

Слід зазначити, що спроба вчених розмежувати усне й писемне мовлення була на той час досить прогресивним явищем, адже визнавався сам факт необхідності розвивати усне й писемне мовлення. Однак пропонована класифікація вправ, а відповідно й методика їх застосування фактично були зорієнтовані на розвиток писемного мовлення, оскільки вони не передбачали ознайомлення школярів з основними ознаками цих двох форм та вимогами щодо їх додержання під час продукування учнями власних зв’язних висловлювань. Таким чином, учнівські творчі роботи набували ознак писемної форми мовлення.

Цей період ніби завершує узагальнююча праця А.Алфьорова «Родной язык в средней школе. Опыт методики» (1911), що мав неабиякий вплив на становлення методики викладання в початковій ланці школи. Окрім узагальнення досвіду викладання російської мови в середній школі, в книзі було надано огляд викладання рідних мов у школах Західної Європи. Автор рекомендував не обмежуватися в школі вивченням літературної мови, а вивчати мову народу, фольклор, знайомити учнів з діалектами. Більша частина книги присвячена проблемі розвитку мовлення, особливу увагу при цьому вчений приділяв розвитку «особистої мови» учня, а також вправам, що їх розвивають – творам та різного роду творчості. Позиції А.Алфьорова не була властива недооцінка граматики, поширена на той час: він підкреслював її значення для загального розвитку учнів, для навчання правопису, для оволодіння культурою мовлення. Учений рекомендував у методиці орфографії користуватися вправами, що спираються на слух, зір, кінестезію і свідомість. Він першим із дослідників визначив мету вивчення мови як уміння вслухуватись в мову, говорити, читати і писати на ній. А.Алфьоров запропонував методику виправлення і попередження мовленнєвих помилок учнів, займався методикою виразності мовлення.

Ретроспективний аналіз історико-педагогічної та методичної літератури дореволюційного періоду з огляду на процес становлення методики навчання спілкуватися як в усній , так і в писемній формі, дозволяє зробити наступні висновки:

Страницы: 1 2 3

Це цікаво:

Проблемне навчання і його значення для активізації пізнавальної діяльності школярів
Як відомо, процес навчання дуже близький до процесу пізнання. Подібна мета пізнання і навчання: пізнати нове явище, обміркувати його або пізнати предмет у його нових, раніш невідомих якостях через визначення тих відносин, в системі яких виступає предмет. Але учні пізнають нове під керівництвом учит ...

Аналіз результатів впливу гімнастики на психоемоційний стан студентів першого курсу вищого навчального закладу
Комплекс оздоровчої гімнастики для корекції психоемоційного стану студентів першого курсу вищого навчального закладу № п/п Зміст Дозування Організаційно-методичні вказівки І Підготовча частина ЗРВ (в русі) 2-3 хв. Рухаючись в одну колону за направляючим. 1. Ходьба: – на носках; – на п’ятах; –перека ...

Фізичний стан дітей молодшого шкільного віку
ВІк 6–7 років є критичним періодом в житті дитини, в якому закінчується становлення більшості фізіологічних функцій, в результаті чого дитина володіє достатніми фізичними даними для навчання в школі. В той же час цей період є найбільш сприятливим для закладання практично всіх фізичних якостей. Прод ...

Інтерактивні уроки

Інтерактивні уроки

На початку ХХІ століття соціокультурний розвиток людства визначив закріплення складної та суперечливої тенденції, що дістала назву глобалізації.

КАТЕГОРІЇ

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.novapedahohika.com