Структура та функції естетичної культури особистості

Все це певною мірою стосується сутності поняття естетичної культури особистості, яке використовується за необхідності показати наявність в особистості особливої якості, вищої в порівнянні з рівнем її розвитку в інших членів суспільства.

На підставі аналізу філософської, педагогічної, культурологічної теорії ми стверджуємо, що творчий аспект у культурі розуміється не лише як створення нових духовних цінностей, а й як процеси їх збереження, передачі та споживання. Розглядаючи творчість у такому широкому контексті, можна погодитись з думками Г.Давидова, К.Шудря, які вважають, що вона є інтегральною ознакою культури, у межах якої розгортаються універсальні зв’язки різних форм людської творчості, відбувається їх взаємодія. Наведена інтерпретація культури засвідчує значення творчої діяльності у формуванні культури особистості, що охоплює всі сфери духовного життя людини: розум, почуття, волю, а також відкриває шляхи розвитку культури засобами мистецтва, яке за словами М.Кагана є найвищим ступенем творчості та духовності людини, “самосвідомістю культури” .

Ідеї необхідності формування естетичної культури особистості, роль школи в цьому процесі відображені у спадщині вітчизняних мислителів Г.Сковороди, Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка та ін. Теоретичні та практичні аспекти цієї проблеми розроблялися В.Острогорським, М.Пироговим, Г.Ващенком та іншими визначними педагогами XIX - XX ст.

Над цією проблемою плідно працювали фундатори національної системи освіти в роки відродження Української держави: С.Русова, О.Дорошкевич, І.Невеселий, І.Огієнко та ін. Так, дослідник духовних скарбів рідної мови, літератури та української культури І.Огієнко вважав, що виховання буде результативним лише тоді, коли зміст освіти буде концентрувати в собі ідейні, морально-духовні та художньо-естетичні здобутки рідного народу, відбиватиме його національні традиції, звичаї, обряди. Він розробив концепцію єдиної національної школи, наголошуючи при цьому на необхідності орієнтації національної освіти на світовий рівень, проведення активної українізації навчального процесу, розвиток духовності підростаючого покоління.

У свою чергу П.Блонський вважав здійснення естетичного виховання одним із найважливіших завдань пеедагога, оскільки дитячий і юнацький вік є періодами найсильніших естетичних переживань, прагнення до естетичної творчості. Однак естетичне виховання він розумів у вузькому значенні і зводив його лише до художнього, тобто виховання тільки засобами мистецтва. Позитивну оцінку П.Блонський дає синтетичній (структурній) системі, за якою творча діяльність передбачає “синтез” малювання, живопису, скульптури, архітектури, моделювання, формовки і т. д

С.Шацький, науково обґрунтовуючи важливість педагогічної діяльності, вважав, що естетичне виховання повинне пронизувати весь навчально-виховний процес, трудову, розумову, соціальну і художню діяльність людини. У педагогічних працях С.Шацького розроблена система підготовки педагога-дослідника, в якій значне місце посідає естетична освіта, виховання засобами природи та суспільно-корисної праці, спілкування дітей і вчителів, усі види мистецтва.

Прагнення людини до естетичного, до прекрасного на думку, А.Макаренко, зумовлено в ній природою й суспільним розвитком, що це прагнення стимулює її культурне становлення. Засобами естетичного виховання він вважав красу природи, пісні, музику, образотворче мистецтво, художню літературу, кіно, театр, чистоту й охайність, красу навколишнього довкілля, естетичне оформлення класних кімнат, одяг учнів і вчителів тощо.

Всі форми й засоби естетичного виховання молоді він розглядав не як звичайне захоплення та милування красивим, а з точки зору їх освітнього і виховного значення. Естетичне виховання, на його думку, має сприяти розумовому вихованню (вивчення літератури, співів, малювання, музики, природознавства, географії тощо), фізичному вихованню (краса людського тіла та ін.), моральному вихованню (правильне розуміння естетики в житті людини).

Вагомим внеском у теорію і практику розвитку художньо-естетичної культури молоді є діяльність і спадщина В.Сухомлинського, який розглядав естетичну культуру як основу духовного життя особистості, а естетичну культуру педагога як невід’ємний компонент його педагогічної майстерності. В її структурі він виділив три основні компоненти: духовно-споглядальний, науково-самоосвітній і практично-конструктивний.

Духовно-споглядальний - це естетичне сприйняття, естетична оцінка педагогічних явищ і процесів, естетичні уявлення, поняття. Цей компонент на його думку є першим кроком до сприйняття і розуміння краси, основою естетичного виховання, серцевиною естетичної культури.

Це цікаво:

Різноманітність вправ, які використовуються з метою активізації пізнавального процесу на уроці фізкультури
В сучасній теорії фізичного виховання найбільш науково обґрунтовані для практичного застосування виділяють фізичні вправи за такими ознаками. Фізичні вправи за ознакою переважного впливу на прояв і розвиток фізичних якостей: силові, що передбачають подолання опору; швидкісні, що передбачають коротк ...

Характеристика причин появи дітей «групи ризику»
Поведінка, яка відхиляється від норми має складну природу, обумовлену найрізноманітнішими факторами, які являються в складних взаємодій та взаємовпливах. У кінці XIX – початку XX ст. вченими було проведено безліч досліджень, з метою встановити причини відхилення поведінки дітей та підлітків від нор ...

Дидактичні умови підвищення якості знань учнів
Дидактика – галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти і навчання, виховання у процесі навчання. У педагогічних працях цей термін використовується з ХVІІ століття. Значний внесок у дидактику середини ХІХ століття зробив видатний німецький педагог А.Дістервег, який розглядав навчальний процес як ...