Традиційні "безстатеві" теорії виховання

Сторінка 2

Отже, далеко не все в особистості залежить тільки від виховання, багато чого визначається й станом, фізіологічними і психічними особливостями організму людини.

Крім описаних теорій виховання, традиційна педагогіка спирається ще й на стратегії педагогічної взаємодії, які, як і будь-яка інша взаємодія, можуть бути кооперативною та конкурентною. Такі педагоги сучасності, як С.А. Смирнова, И.Б. Котова, Е.Н. Шиянов, Т.И. Бабаева називають ці стратегії індивідуально-розвиваюча й індивідуально-гальмуюча.

Застосування цих стратегій протягом тривалого часу може привести або до розвитку суб’єктивних характеристик особистості або до деформацій особистості. Дані стратегії можуть викликати велику кількість непрогнозованих позитивних і негативних феноменів: високу самооцінку, довіру, референтність та ін., а також агресію, конфлікти, фрустрацію, стреси й ін. Автори розрізняють ці стратегії як позитивну і негативну, але припускають існування й застосування у навчанні й вихованні як першої, так і другої. Крім того, говорячи про стратегії педагогічної взаємодії, автори не приділяють увагу віковим особливостям розвитку дітей, хоча від них залежить те, як сприйматимуть ту чи іншу взаємодію дівчатка і хлопчики, і які наслідки вона матиме для них.

Автори відмічають, що педагоги, які застосовують індивідуально-розвиваючі стратегії, мають у своєму арсеналі адекватну або навіть завищену оцінку учнів у навчанні й поведінці, способи їхнього включення в рішення творчих завдань, використання кожного учня як зразка для наслідування в якому-небудь виді діяльності, установлення емоційного контакту у відносинах, схвалення, що сприяє співробітництву й т.д.

Педагоги, які застосовують індивідуально-гальмуючі стратегії, навпаки, у більшості випадків опираються на контрольовані засоби, що опікують і погрожують, прагнуть знизити самооцінку учнів, збільшити дистанцію й затвердити статусно-рольові позиції.

Для індивідуально-розвиваючої педагогічної взаємодії, пишуть С.А. Смирнова, И.Б. Котова та ін, характерні специфічні способи спілкування, засновані на розумінні, визнанні й прийнятті дитини як особистості, умінні стати на її позицію, ідентифікуватися з нею, урахувати її емоційний стан і самопочуття, дотримати її інтереси й перспективи розвитку. При такому спілкуванні основними тактиками педагога стають співробітництво й партнерство, що дають можливість учневі виявити активність, творчість, самостійність, винахідливість, вигадливість.

З цим не можна не погодитись, але, на жаль, "дитина" й "учень" навіть при такому підході продовжують лишатись безстатевими істотами. Хоча при застосуванні індивідуально-гальмуючої стратегії, як відмічають самі автори, відбувається деформація освітніх установ як інститутів соціалізації.

Щодо класифікації методів виховання, то їх донині називають суперечливою теоретичною проблемою педагогіки. Оскільки доводиться враховувати особливості їхнього різноманіття, встає питання: що ж є загальним для всіх методів виховання? Якщо згадати, що предметом виховання виступає соціальний досвід дитини, її діяльність і відношення до світу й зі світом, до себе й з самою собою, то стане зрозумілим, чому безліч методів виховання можна згрупувати й вибудувати в систему. Дослідники С.А. Смирнова, И.Б. Котова, Е.Н. Шиянов, Т.И. Бабаева та ін. подають узагальнену класифікацію:

Перша група - методи формування соціального досвіду дітей.

Друга група - методи осмислення дітьми свого соціального досвіду, мотивації діяльності й поводження.

Третя група - методи самовизначення особистості дитини.

Четверта група - методи стимулювання й корекції дій і відносин дітей у виховному процесі.

Проаналізувавши цю класифікацію, ми маємо відмітити, що ці методи виховання не суперечать новій виховній теорії, яку ми конструюємо спираючись на позиції гендерного підходу.

Ще однією ідеєю, яка описується в сучасній традиційній психолого-педагогічній літературі і яка сприятиме впровадженню гендерного підходу, є ідея гармонійно розвиненої особистості. Особлива увага приділяється розумінню ціннісних характеристик педагогічних явищ, які сформувалися під впливом загальної аксіології. В основі педагогічної аксіології лежать розуміння й затвердження цінності людського життя, виховання й навчання, педагогічної діяльності й освіти в цілому. Як значима цінність декларується й ідея гармонійно розвиненої особистості, пов’язана з ідеєю справедливого суспільства, що здатне реально забезпечити кожній людині умови для максимальної реалізації закладених у ній можливостей. Ця ідея виступає основою ціннісно-світоглядної системи гуманістичного типу. Вона визначає ціннісні орієнтації культури й орієнтує особистість в історії, суспільстві, діяльності.

Страницы: 1 2 3 4

Це цікаво:

Роль дорослих в організації ігрової діяльності дітей
Л.С. Виготський пише: «Треба лише поглянути на дитину, аби побачити що в ній заховано значно більше можливостей для життя, ніж ті, які здійснюються. Франк говорить, якщо дитина грає в солдата, робітника та коня, то це тому, що у ній реально в «середині» сидять і солдат, і кінь, і робітник. Іншими с ...

Роль наочності у процесі засвоєння навчального матеріалу учнями
Застосування наочних методів навчання на уроці обумовлене дидактич-ним принципом наочності і реалізується у використанні в навчальному процесі, в тому числі і в процесі навчання грамоти, різноманітних наочних посібників. Своє обґрунтування принцип наочності одержав у „Великій дидактиці” Я. А. Комен ...

Переваги відкритої освіти
Нова освітня парадигма відображає потреби людської цивілізації у XXI столітті. У світі йдуть глибинні й об'єктивні процеси формування єдиного відкритого освітнього простору. Новим принципом освіти стає управління знаннями, а новими технологіями - формалізація створення знань, передача та поширення ...

Інтерактивні уроки

Інтерактивні уроки

На початку ХХІ століття соціокультурний розвиток людства визначив закріплення складної та суперечливої тенденції, що дістала назву глобалізації.

КАТЕГОРІЇ

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.novapedahohika.com