Сутність і зміст управління розвитком виховної системи

Розвиток системи управління передбачає:

розвиток, збагачення всіх характеристик системи;

розвиток, оновлення функцій управління та конкретних управлінських дій;

розвиток, удосконалення організаційної системи управління;

розвиток, оптимізацію технологій, механізмів управління;

розвиток (саморозвиток) керівників закладів освіти, оновлення їх

професіоналізму, особистісний розвиток.

Щоб управління розвитком закладу освіти було ефективним, система управління повинна забезпечувати:

• високу поінформованість про потенційно можливі нововведення, про можливості розвитку установи;

повноту вивчення актуальних проблем. Проблеми визначають розвиток закладу. Необхідно здійснювати їх аналіз, спираючись не тільки на сьогоднішнє становище закладу, але й даючи прогноз на майбутнє;

раціональність вибору загальної та окремих цілей, інтерактивність цілей;

реалістичність планів, забезпеченість ресурсами (матеріальними, фінансовими, кадровими, часу тощо), збалансованість, розподіл функцій, обов'язків, надання прав відповідно до мети розвитку;

зацікавленість всіх учасників навчально-виховного процесу, удосконалення діяльності, підвищення професіоналізму педагогів, тобто мотивація всіх виконавців програми розвитку освітньої установи;

можливість здійснювати аналіз, контроль та корекцію впровадження новацій, реалізації програми розвитку закладу освіти.

М.М. Поташник довів, що управління розвитком закладу освіти може здійснюватись на основі різних підходів:

І. За суб'єктами управління розвитком:

а) адміністративний підхід – якщо у виборі інновацій (нововведень), розробці планів та програм розвитку, у виробленні рішень домінуюча роль належить членам адміністрації;

б) партисипативний – якщо у виборі інновацій, розробці планів, програм домінуюча роль належить педагогічному колективу.

ІІ. За орієнтацією:

а) на процес – керівник передбачає, що будуть позитивні результати, але в чому конкретно вони знайдуть прояв і як їх оцінити, не розуміє. Для нього важливий власне процес засвоєння нововведень;

б) на результат (цільове управління) – визначається результат, критерії його оцінки:

критерії якості;

критерії економічності (ефективності);

критерії мотивації до навчання, роботи.

ІІІ За інтегрованістю управління:

а) системне-розробка проекту майбутньої установи програми розвитку;

б) несистемне – відсутність чіткої програми освоєння інновацій,

розвитку закладу освіти.

ІV. За типом реагування на зміни:

а) реактивне управління – тип управління, що характеризується

реагуванням на фактичний стан справ, на певні збої;

б) випереджаюче управління – тип управління, що характеризується

своєчасним передбаченням. Досягається перш за все детальними планами.

Таким чином, оптимальне поєднання підходів щодо управління розвитком школи дає підстави стверджувати, що управління повинно бути: партисипативним, цільовим, системним, випереджаючим.

Запропонована класифікація підходів до управління дає можливість проаналізувати, який підхід доцільно реалізувати в певній установі. Для цього необхідно оцінити:

• Якою мірою і як саме педагогічний колектив може впливати на рішення, що стосуються цілей та планів закладу?

В якій ролі виступають педагоги, студенти, учні: ті, що схвалюють та впроваджують рішення та проекти, чи ті, що беруть участь у розробці та можуть впливати на процес впровадження?

Чи існує прогноз змін та вимоги до діяльності закладу в майбутньому?

Чи є чітко розроблена система цілей розвитку освітнього закладу (у цілому та його систем)?

• Чи існують детальні плани реалізації кожного нововведення, які були б скоординовані між собою за строками та місцем, цілями та виконавцями?

• Чи існує в закладі система інформації про реальний стан справ, про результати контролю за впровадженням інновацій?

Відповіді на ці питання дають можливість визначитись із доцільністю вибору підходу до управління розвитком закладу освіти. Доречно звернути увагу на те, що жоден із підходів до управління розвитком не є найкращим чи найгіршим. Залежно від умов ефективними можуть бути різні управлінські технології.

Так, партисипативне (колегіальне, демократичне) управління далеко не завжди призводить до кращих результатів, порівняно з адміністративним. Крім того, коли існує ліміт часу на планування, то адміністративний підхід більш ефективний. Системний підхід потребує високої кваліфікації керівників. Якщо ситуація відносно стабільна, то реактивне управління може давати ті самі результати, що й випереджальне.

Вибір того чи іншого підходу повинен базуватись на врахуванні реальних умов. Проте, чим ближче управління за своїми властивостями до системно-цільового, тим більшими потенційними можливостями воно володіє для забезпечення своєї ефективності.

Це цікаво:

Особливості використання електронних засобів навчання на уроках фізики
Специфікою занять з фізики є необхідність досить часто використовувати наочність як у вигляді стаціонарних її форм (графіків, рисунків, схем тощо), так і в динаміці, наприклад, експерименти та ін. За допомогою електронних засобів із спеціальним проектором легко можна показувати досліди, проведення ...

Передумови виникнення організаторських здібностей у дітей
В ході спілкування з оточуючими розвивається і сама здатність до спілкування. Відомо, що людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Немовля – це «чиста дошка» (tabula rasa), на якій під впливом соціуму «пишуться» ознаки людяності. Немовля ...

Дослідження мотивів навчальної діяльності та їх впливу на пізнавальну діяльність
Активну розумову діяльність учнів у процесі навчання можна забезпечити, створивши відповідні зовнішні і внутрішні умови. До зовнішніх умов належить організація уроку, його зміст, методи роботи вчителя тощо. Створення внутрішніх умов пов'язане насамперед з формуванням навчальних мотивів, самостійнос ...