Етичні норми і цінності науки

У науці, як і в будь якій сфері людської діяльності, взаємини між тими, хто в ній зайнятий, та дії кожного з них підкоряються певній системі етичних норм, які визначають, що припустимо, а що вважається неприпустимим для вченого в різних ситуаціях. Ці норми виникають і розвиваються під час розвитку самої науки, вони є результатом свого роду “історичного відбору”, який зберігає тільки те, що необхідно науці та суспільству на кожному етапі історії.

У нормах наукової етики знаходять своє відображення, по-перше, загальнолюдські моральні вимоги та заборони, пристосовані для особливостей наукової діяльності. Наприклад, як щось схоже до крадіжки оцінюють у науці плагіат (коли людина видає за свої наукові ідеї та результати отримані кимось іншим); брехнею вважається свідоме викривлення (фальсифікація) даних експерименту.

По друге, етичні норми науки утверджують і захищають специфічні, характерні саме для науки цінності. Першою з поміж них є безкорисний пошук і доведення істини. Широковідомі наприклад слова Аристотеля "Платон мені друг, але істина дорожча”, сенс яких в тому, що у своєму прагненні до істини вчений не повинен рахуватися ні з власними симпатіями та антипатіями, ні з будь-якими іншими зовнішніми обставинами. Історія науки, як і історія людства, із вдячністю пам’ятає імена подвижників, які не зрікалися своїх поглядів перед лицем найтяжчих випробувань і навіть самої смерті.

Норми наукової етики зрідка формулюються у вигляді спеціальних законів і кодексів, зазвичай вони передаються молодим дослідникам від їхніх вчителів і попередників. Однак спеціалісти в галузі філософії та соціології науки займаються виявленням описом та аналізом цих норм. На сучасному етапі виділяються чотири основоположні цінності науки.

Перша з них універсалізм - це впевненість у тому, що природні явища, що вивчаються наукою, усюди протікають однаково і що істинність наукових тверджень повинна оцінюватися незалежно від віку статі, раси, авторитету, титулів і звань тих, хто їх формулює. Таким чином, універсалізм стверджує, що висновки відомого вченого повинні підлягати не менш ретельній перевірці та критиці, ніж результати його молодого колеги.

Друга цінність – спільність володіння – вимагає, щоб наукове знання вільно ставало загальнолюдським надбанням. Той, хто вперше отримав його, не може монопольно володіти ним. Оприлюднюючи результати дослідження, вчений не тільки доводить свій пріоритет і виносить отриманий результат на суд критики, але й робить його відкритим для подальшого використання всіма колегами.

Третя цінність – безкорисність, коли первісним стимулом діяльності вченого є пошук істини, вільний від міркувань особистої вигоди (слави, грошової винагороди). Визнання і винагорода повинні розглядатися як можливі наслідки наукових досягнень, а не як мета, задля якої провадять дослідження.

Четверта цінність – організований скептицизм: кожен вчений є відповідальним за оцінку якісності того, що зроблено його колегами і за те, щоб сама оцінка стала загальновідома. Вчений, який спирався у своїй роботі на неправильні дані, запозичені з робіт його колег, не звільняється від відповідальності, тому що він сам не перевірив їхню точність. 3 цієї вимоги випливає, що в науці неприпустимо сліпо довірятися авторитету попередників, хоч би якому високому. У науковій діяльності однаково необхідні і повага до того, що зробили інші вчені, і критичне ставлення до їхніх peзультатів. Більше того, вчений повинен не тільки мужньо обстоювати свої наукові погляди, використовуючи для цього всі доступні йому засоби логічної та емпіричної аргументації, але й мужньо відмовитися від цих поглядів, якщо буде доведено їхню хибність.

Окремі порушення етичних норм науки хоча й можуть зумовити деякі труднощі в розвитку тієї чи іншої галузі знань, загалом усе ж приносять більше неприємностей самому порушнику, ніж науці в цілому. Однак коли такі порушення набувають масового характеру, під загрозою опиняється вже сама наука. Тому наукова спільнота прямо зацікавлена в збереженні клімату довіри, оскільки без цього був би неможливим подальший розвиток наукових знань, тобто прогрес науки.

Це цікаво:

Методична розробка уроку з використанням прийомів формування інтелектуальних вмінь учнів
Застосовуючи на уроках активні методи навчання можна розвинути в учнів інтелектуальні здібності. Відомо, що традиційні методи недостатньо стимулюють діяльність школярів на уроці, тоді як дидактична гра, лабораторно-практична робота, метод дискусії, частово-пошуковий і проблемний методи, а також мет ...

Шляхи формування творчої активності школярів
Однією з проблем освіти, зокрема, шкільної, є творчий розвиток особистості, підвищення її творчого потенціалу. Більшість вчених розглядають здібності з позицій діяльності (Б. Теклов, С. Рубінштейн, О. Ковальов, В. Мисинцев, В. Моллено, М. Бургін, С. Гончаренко): вони вважають, що здібності – це син ...

Педагогічні засоби екологічного виховання молодших школярів
Екологічна освіта й виховання молодших школярів здійснюється на міжпредметній основі. Зміст чинних програм дає змогу сформувати у дітей елементарні природничі та природоохоронні уявлення й поняття, виробити окремі природоохоронні уміння і навички, розкрити взаємозв'язки між неживою та живою природо ...