Історія формування середовищного підходу в педагогічній науці

Давно відомо, що предметом наукового дослідження може бути не тільки людина, але й середовище її життєдіяльності. Сучасні вчені вважають, що середовище є одним з вирішальних факторів у розвитку особистості, а людина своїми діями і вчинками активізує елементи середовища і тим самим створює його для себе.

Це поняття досліджує соціальна психологія, соціальна філософія, соціологія, соціальна педагогіка. Але з перелічених наук тільки соціальна педагогіка та теорія виховання глибоко і всебічно розглядають педагогічні аспекти середовища, його вплив на особистість, обґрунтовують виховні функції.

Це пов’язано з тим, що середовище є постійним джерелом поповнення особистого досвіду та знань, є тим об’єктивним фактором, який визначає життєві установки, особисту спрямованість, характер потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, реальну поведінку, процес самовизначення і самореалізації особистості.

Освітнє середовище становить той виховний простір, в якому здійснюється педагогічно організований розвиток особистості. Відзначаючи, що в категоріальний апарат педагогіки поступово входить поняття «виховний простір», Л. Новікова розуміє його як особливу педагогічну реальність, як «виховуюче середовище», «середовище в середовищі», рівноправну складову вихованості людини. «Для педагогів, – пише Л. Новикова, – виховний простір є об’єктом вивчення, моделювання та конструювання, а також інструментом виховання. Вплив виховного простору обумовлений сприйняттям його дитиною, яка бере участь в процесі його створення і вдосконалення. Ефективність освоєння цього простору з боку дитини залежить від того, яким вона його бачить».

Поняття «середовище» в широкому розумінні означає оточення. Для психолого-педагогічного аналізу середовища змістовною є «теорія можливостей» Дж. Гібсона. Дж. Гібсон використовує категорію можливості, підкреслюючи активну сторону людини-суб’єкта, що опановує своє життєве середовище. Можливість слугує проміжною ланкою між суб’єктом і середовищем і визначається властивостями середовища та суб’єкта. Чим більше й повніше особистість використовує можливості середовища, тим успішніше відбувається її вільний і активний саморозвиток. Середовище впливає на особистість і детермінує певні зміни поведінки та свідомості. Цю особливість необхідно використовувати в педагогіці з метою подолання ціннісного дисонансу, у розвитку особистості та її найближчого оточення.

Середовище, як відмічав Л. Виготський, виступає джерелом розвитку людини. В свою чергу, освітнє середовище, на думку В. Ясвіна, це «система впливів і зовнішніх чинників формування особистості, а також можливостей для саморозвитку особистості в його оточенні».

Г. Ковальов виділяє такі структурні компоненти освітнього середовища:

- фізичне оточення – шкільне приміщення, його дизайн, розмір та просторова структура навчальних помешкань, умови для переміщення і розміщення учнів;

- людський фактор – добір учнів, наповнення класів та його вплив на соціальну поведінку учнів, особливості й успішність учнів, етнічні особливості, якість підготовки вчителів, статевовікова структура шкільного контингенту;

- програма навчання – новаторський характер змісту програм навчання, технології навчання, стиль та методи навчання, форми навчальної діяльності, характер контролю.

Це цікаво:

Організація академічного року
Відповідно до Акту про вищу освіту процес навчання у вищих школах здійснюється при узгодженні з документацією по кожній спеціальності, у якій обговорені наступні питання: характеристика кваліфікацій по наукових ступенях, навчальні програми, плани досліджуваних предметів і річний розклад занять. Змі ...

Психологічні та вікові характеристики учнів початкової школи
Психічний та особистісний розвиток дитини у молодшому шкільному віці зумовлюється особливістю соціальної ситуації розвитку - навчанням у початковій школі. На цьому віковому етапі провідною діяльністю стає навчання, основою якого є пізнавальний інтерес і нова соціальна позиція. Молодший шкільний вік ...

Використання народних ігор та їх роль у розвитку пізнавальної активності до фізичної культури
Останнім часом особливо гостро постає питання про напрями розвитку фізичного виконання в загальноосвітніх школах. Чинна навчальна програма, яка передбачає два уроки фізичної культури щотижня, не забезпечує необхідного обсягу рухової активності школярів. Якщо вірити статистиці, то через відсутність ...