Виховний простір як педагогічний феномен, можливості та варіанти його створення

В умовах сьогодення знову актуальними є думки А. Макаренка стосовно взаємовпливу особистості та середовища. Науковці різних країн здійснюють дослідження в цьому напрямку. Опосередкований вплив на особистість, що формується, найоптимальніше виявляється в середовищі, в якому вчитель, вихователь «розміщує» стимули, що нібито самостійно, без прямого впливу педагога сприяють формуванню особистості. А. Макаренко, зазначав, що «виховує не стільки сам вихователь, скільки середовище, яке організується найбільш вигідно».

У сучасній педагогіці освітнє середовище навчального закладу розуміється як система впливу та умов формування особистості, а також можливостей для її розвитку, які містяться в соціальному та просторово-предметному оточенні в межах організованого освітнього процесу.

«Навчаюче і виховуюче середовище, – пише Б. Бім-Бад, – природна стихія навчання і виховання. Вона запозичена з процесів ненавмисної соціалізації і полягає в належному впливі не на дітей, а на оточуючу їх обстановку, середовище їх життєдіяльності. По суті, навчальне і виховне середовище є не що інше, як модифікація сократівських і платонівських ідей. Вчитель не повинен надавати знання в готовому вигляді, справжній розвиток вихованці отримують з глибин власної душі, розвиваючи жвавий інтерес до таємниць світу, і за допомогою правильного розумового методу . Самостійна взаємодія нової зростаючої людини з середовищем, в яку заздалегідь закладена необхідність правильного мислення, – ось що дає міцну і глибоку освіту. Навчаюче та виховуюче середовище – це сфера діяльності зростаючої людини, що постійно розширюється. Вона включає в себе все більше багатств її зв’язків з природою і культурними об’єктами – речами, створеними людиною для людини, соціальним середовищем».

Л. Ващенко звертає увагу на соціально-культурне або інноваційне середовище регіону, яке у широкому розумінні є тією соціально-педагогічною сферою, що сприяє формуванню освітньої культури, виступає об’єктом інноваційної діяльності педагогів, забезпечує різноманітність освітніх потреб та інтересів. У вузькому смислі інноваційне середовище є результатом змін освітньої культури у навчальному закладі.

Н. Селіванова говорить про три варіанти підходу до визначення виховного простору:

- Як педагогічно доцільно організованого середовища, що оточує окрему дитину або безліч дітей класу, школи, будинку, двору, мікрорайону, села, міста, області (Л. Новікова);

- Як частини середовища, в якій панує певний педагогічно сформований образ життя (Ю. Мануйлов);

- Як динамічної мережі взаємопов'язаних педагогічних подій, яка створюється зусиллями соціальних суб'єктів різного рівня (колективних та індивідуальних) і виступає інтегрованою умовою особистісного розвитку людини (Д. Григор’єв).

В. Степанов визначає освітній розвиваючий простір як спеціально змодельоване місце і умови, що забезпечують різноманітні варіанти вибору оптимальної траєкторії розвитку і дорослішання особистості. Освітній простір дозволяє дітям самовизначатися в різноманітних видах діяльності і у взаємодії з різними спільнотами, педагогам – створювати умови для соціалізації дітей в широкому соціальному і культурному контексті.

Це цікаво:

З досвіду роботи вчителів щодо розвитку творчого мислення засобами природи
Розглянувши теоретичний та практичний аспекти розвитку творчого мислення в науковій і методичній літературі, ми мали змогу вивчити, наскільки сучасна шкільна практика забезпечує творчий розвиток учнів початкових класів. З цією метою нами була розроблена анкета (див. додаток А) і проведене анкетуван ...

Педагогічні ідеї Жан-Жака Руссо з проблем сімейного виховання
Французький філософ і письменник Жан-Жак Руссо (1712-1778) належить до найвидатніших і найвідоміших педагогів світу. Головний пункт його педагогічної програми — «природне виховання». Ж.-Ж. Руссо вважав, що на людину впливають три чинники виховання: природа, люди, предмети і явища. Кожний із чинникі ...

Психологічні умови успішної фонетичної іншомовної підготовки учнів молодшого шкільного віку
Навчання фонетики іноземної мови, спрямоване на засвоєння школярами звукових явищ іноземної мови, є одним із основних напрямків педагогічної діяльності учителя. Без досягнення впевненого сприйняття і відтворення звуків виучуваної мови опанувати Ті неможливо. Водночас значні розходження з рідною мов ...