Термін «народна педагогіка» був впроваджений українським педагогом Олександром Духновичем. Вперше він зустрічається у підручнику «Народна педагогия в пользу училищ и учителей сельських». Народна педагогіка – це галузь педагогічних знань і досвіду народу, що виявляється в домінуючих у нього поглядах на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання. Даний термін використовують на позначення емпіричних педагогічних знань без належності до конкретної етнічної спільноти. У другій половині роки ХХ ст. у педагогічну науку Г.Н. Волковим був впроваджений термін «етнопедагогіка» – це галузь педагогіки, яка вивчає шляхи й можливі шляхи реалізації інноваційних педагогічних ідей конкретного народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою та найпродуктивніші види їх взаємодії, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання.
Народну педагогіку Г. Волков розглядає як предмет етнопедагогіки і зазначає, що народна педагогіка є педагогіка мас, загальна педагогіка, а не педагогіка тільки педагогів-префесіоналів, проте вона найважливіша для педагогів, особливо – для вихователів дитячих садочків і вчителів початкових класів. Народна педагогіка, на його думку, є пансофією виховання, з її поклонінням матері, з культом дитини, з вірою у всесилля батька, є своєрідною релігією.
М. Євтух, А. Марушкевич та Н. Дем’яненко вбачають в українській народній педагогіці сукупність педагогічних знань та виховного досвіду, які збереглися у традиціях сімейного виховання, усній народній творчості та родинних обрядах.
До особливостей етнопедагогіки належать:
централізація особистості, вивчення загальнолюдських якостей через призму суспільного життя;
виховання у дітей та юнаків повагу до праці;
дотримання принципу природо відповідності, побудова навчання відповідно до вікових, статевих та індивідуальних особливостей дитини;
підготовка до засвоєння молодими людьми моральних знань, норм і правил поведінки;
вшановування сімейних цінностей, звичаїв, традицій, високий авторитет батьків.
Надбання етнопедагогіки використовується сучасною українською національною школою в організації навчально-виховного процесу.
Українська народна педагогіка є складовою народознавства (українознавства) й водночас одним із засобів його реалізації на практиці, тобто є основою сучасної педагогіки народознавства.
Педагогіка народознавства – це напрям сучасної педагогіки, шкільної практики, який забезпечує засвоєння учнями (в процесі продовження творчих традицій, звичаїв та обрядів, у діяльності, поведінці) культурно-історичних, мистецьких надбань батьків, дідів та прадідів.
Народознавство у вузькому значенні (етнографія) є наукою про культуру, побут народу, його походження й розселення, національні традиції, звичаї, обряди. У широкому значенні – це сукупність сучасних наук про народ, його духовність, національну культуру, історію, а також здобутки народного та професійного мистецтва, які відображають багатогранність життя народу, нації.
Серед галузей народної педагогіки дослідники виділяють наступні:
родинна педагогіка – сукупність знань і досвіду щодо створення і збереження сім’ї, трудових, моральних, мистецьких, сімейних та інших традицій. Вона сприяє формуванню в дітей любові до батька і матері, дідуся й бабусі, поваги до померлих та ін.;
педагогічна деонтологія (грец. deon – потрібне, необхідне) – народне вчення про виховні обов’язки батьків перед дітьми, вчителів – перед учнями, вихователів – перед вихованцями, вироблені народом етичні норми, необхідні для виконання ними педагогічних функцій;
педагогіка народного календаря – сукупність знань про виховання дітей та молоді послідовним залученням їх до сезонних робіт, звичаїв, свят і обрядів.
Наукова педагогіка може бути знайдена у працях учених, а народна — в рідній мові, народній творчості (у піснях, прислів'ях, приказках, загадках, казках, легендах, оповіданнях), у дитячому фольклорі, в народних традиціях, звичаях, святах, обрядах, ритуалах, символах, образотворчому, музичному, танцювально-хореографічному мистецтвах, у знаннях і досвіді родинного виховання дітей та підлітків, у сімейно-побутовій культурі, народних дитячих іграх, іграшках.
Таким чином, народна педагогіка — це неписаний багатотомний усний підручник про навчання й виховання підростаючих поколінь, який твориться народом, зберігається у його пам'яті й постійно ним використовується, систематично збагачується і вдосконалюється.
Нещодавно в педагогічній науці з'явився ще один термін — «етнопедагогіка». Запропоноване педагогом Г.Н. Волковим слово є синонімом до поняття «народна педагогіка». Про це можна стверджувати, розглядаючи два цих поняття лише з певного смислового аспекту. Якщо перше поняття включає в себе емпіричні педагогічні знання і засоби без належності до певної етнічної спільності, то друге пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій. До прикладу, народну педагогіку українців називаємо «українською етнопедагогікою». Вона включає в себе як загальнолюдське (інтернаціональне), так і самобутнє (національне).
Це цікаво:
Вивідність та здогадка
Частину слів учні можуть зрозуміти без звертання до допоміжних матеріалів, якщо їх ознайомити з деякими прийомами самостійного розкриття значень слів: - створених за допомогою відомих учням основ суфіксальних похідних, таких, як writer, teacher, singing, drawing, friendly і т. п.; - складних слів: ...
Поєднання аудиторної і самостійної роботи студентів як чинник підвищення
ефективності підготовки молодших спеціалістів в умовах модульно-рейтингової
системи
Важливою складовою навчального процесу є самостійна робота студента. Вона є основним засобом оволодіння студентом навчальним матеріалом у час, вільний від обов'язкових навчальних занять. Обсяг часу, відведеного для самостійної роботи студентів, регламентується робочим навчальним планом і становить ...
Методичний аналіз програми трудового навчання з розділу «Техніка і
технологічні процеси виготовлення виробів із конструкційних матеріалів» у 7
класі з метою розробки різнорівневих завдань для учнів
Трудове навчання - загальноосвітній предмет державного компонента змісту освіти, який знайомить учнів із виробництвом як складовою навколишнього середовища й на цій основі впливає на їхній світогляд. Основна мета трудового навчання - виховання творчої особистості, якнайповніший розвиток її інтересі ...
На початку ХХІ століття соціокультурний розвиток людства визначив закріплення складної та суперечливої тенденції, що дістала назву глобалізації.