Самооцінка та рівень домагань як психологічні категорії

Основним інтеграційним ядром індивідуальності є самооцінка особи, яка багато в чому визначає життєві позиції людини, рівень її прагнень та очікувань. Самооцінка впливає на формування стилю поведінки і життєдіяльність людини, зумовлює динаміку і спрямованість розвитку особистості. Згідно поглядів вітчизняних вченів (І.С.Кон, О.М.Молчанова, В.А.Петровський), то самооцінка визнається структурним компонентом самосвідомості, або «Я-концепції» у тракуванні зарубіжних вчених (У.Джеймс, К.Роджерс, М.Розенберг). Вона, як формує уявлення людини про себе, так і забезпечує зв'язок між структурними компонентами її особистості, тоюто виступаючи інтегруючим її компонентом.

Самооцінка – емоційно-афективна оцінка того уявлення, яке ми складаємо про себе.

Самооцінка – складне динамічне особистісне утворення, особистісний параметр розумової діяльності. Вихідним методологічним положенням для дослідників самооцінки є класичне положення К.Маркса про те, що «людина спочатку вглядає, як у дзеркало, в іншу людину. Лише поставившись до людини Павла як до себе подібного, людина Петро відноситься до самого себе як до людини».

Самооцінка – оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. «Наші самооцінки – своєрідні когнітивні схеми», які узагальнюють минулий досвід особистості та організовують нову інформацію відносно даного аспекту Я.

Самооцінка – це знання людиною самого себе і ставлення до себе в їх єдності. Самооцінка включає в себе виділення людиною власних умінь, вчинків, якостей, мотивів і цілей своєї поведінки, їх усвідомлення та оціночне до них ставлення. Уміння людини оцінити свої сили і можливості, устремління, співвіднести їх із зовнішніми умовами, вимогами навколишнього середовища, вміння самостійно ставити перед собою ту чи іншу мету має величезне значення у формуванні особистості.

Самооцінка – оцінка себе, своєї діяльності, свого становища в певній групі чи організації та в колі друзів, а також ставлення до оточуючих. Для формування адекватної самооцінки дуже важливим є критичне ставлення людини до своїх здібностей і можливостей.

Самооцінка виконує важливу функцію в розвитку особистості, виступає регулятором різних видів діяльності та поведінки людини. Багато вчених вивчали самооцінку як властивість особистості, яка виконує певну функцію в її розвитку, яка обумовлює поведінку і діяльність людини, характер його взаємин з оточуючими людьми. Індивід оцінює себе двома шляхами: 1) шляхом співставлення рівня домагань з об’єктивними результатами своєї діяльності; 2) шляхом порівняння себе з іншими людьми.

Найважливішим джерелом розвитку самооцінки є оцінка оточуючими людьми результатів поведінки і діяльності людини, а також безпосередньо якостей його особистості. На думку Л.І. Божович, громадська оцінка виконує двояку роль у формуванні самосвідомості школяра. «По-перше, будучи критерієм відповідності її поведінки вимоги оточуючих, вона ніби вказує людині на характер його взаємин з навколишнім середовищем і тим самим визначає і його емоційне благополуччя, його поведінку, і його ставлення до самого себе як суб'єкту поведінки. По-друге, громадська оцінка допомагає людині виділити ту чи іншу якість з конкретних видів поведінки та діяльності і зробити його предметом свідомості оцінки самої людини». Б.Г.Ананьєв підкреслював, що вирішальне значення в утворенні думок про себе має життя в колективі і правильний розвиток оціночних відносин, що формують самооцінку.

На думку Д.Б.Ельконіна, вже у дітей старшого дошкільного віку управління своєю поведінкою набуває «внутрішній механізм». Дитина починає регулювати свою поведінку через ставлення до себе, до своїх можливостей. Є.І.Савонько вважає, функція самооцінки як регулятора поведінки розвивається на ряду з розвитком інших психічних особливостей дитини і на кожній віковій ступені набуває якісну своєрідність. Розвиток цієї функції самооцінки вчені пов'язують зі становленням її стійкості, тому що саме стійка самооцінка висловлює вже сформуваність ставлення людини до себе і може мати суттєвий вплив на його поведінку.

Західноєвропейські та американські психологи розглядають самооцінку як механізм, що забезпечує людині орієнтацію в навколишньому середовищі, узгодженість його внутрішніх вимог до себе із зовнішніми умовами. При цьому соціальне середовище розуміється ними як завжди ворожа людині, ворожа його потребам і прагненням. Ця точка зору З.Фрейда і неофройдистів (К.Хорні, Е.Фромм). Оскільки самооцінка людини, вважають вони, складається під тиском постійного конфлікту між внутрішніми пробудженнями і зовнішніми заборонами, адекватна самооцінка неможлива в принципі. Уявлення людини про себе саму є неповним, спотвореним. На думку З.Фрейда, найбільш складні і гострі внутрішні конфлікти особистості пов'язані з переоцінкою і недооцінкою своєї особистості. Ідеалізоване уявлення людини про своє "Я" постійно стикається з актуальним і реальними «Я».

Це цікаво:

Формування мислення як основного фактору інтелектуального зростання
"Педагогічна творчість,- писав В.Сухомлинський,- це спроможність допомогти людині пізнати свій внутрішній світ, передусім свій розум, допомогти їй спрямувати інтелектуальні сили, навчити її розуміти красу своєю працею, своїми зусиллями". У школі в процесі навчання учнів вчать мислити, тоб ...

Характеристика читання як виду мовленнєвої діяльності
У початковій школі на уроках читання є величезні можливості для розвитку в учнів грамотного, логічно побудованого і образного мовлення, багатого за своїм структурно-логічним і змістовним складом. Приділяючи спеціальну увагу такому розвитку учнів, учитель готує їх до уважного сприймання художньої лі ...

Психологічні особливості дитячої гри
Філософи стверджують, що «гра – це особлива форма життя дитини, яка напрацьована або створена суспільством для керування дитячим розвитком; в такому разі вона являє особливий педагогічний витвір, хоча автором її були не окремі люди, а суспільство в цілому а сам процес виникнення та розвитку гри був ...