Дидактика – галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти і навчання, виховання у процесі навчання. У педагогічних працях цей термін використовується з ХVІІ століття.
Значний внесок у дидактику середини ХІХ століття зробив видатний німецький педагог А.Дістервег, який розглядав навчальний процес як такий, що розвиває пізнавальні можливості учнів і сприяє формуванню у них самостійності та ініціативи. На його думку, здобуття учнями глибоких знань можливе лише за умови їх вияву активності у процесі навчання. Завдання вчителя - вміло спонукати учня до пізнання, допомогати йому пізнавати істину, озброївши його методами пізнання явищ, процесів, фактів.
Питання активізації навчання школярів ставиться до числа найбільш актуальних проблем сучасної педагогічної науки і практики. Реалізація принципу активності у навчанні має певне значення, тому що навчання і розвиток носять діяльний характер, і від якості навчання як діяльності залежить результат навчання, розвитку і виховання школярів. Рішення завдання підвищення ефективності навчального процесу вимагає наукового осмислення перевірених практикою умов і засобів активізації школярів.
На кожному етапі свого розвитку дидактика намагається вирішити питання вдосконалення освіти і навчання відповідно до потреб суспільства. Окрім вдосконалення змісту освіти, модернізації його форм і методів, необхідно оптимізувати процес навчання, тобто організувати його на таких засадах, щоб досягти найкращих результатів за найменших витрат часу і зусиль. Все це має відбуватися одночасно з інтенсифікацією процесу навчання. Йдеться про таку організацію процесу навчання, за якої збільшується працездатність учнів і вчителів, підвищується продуктивність їх праці, і відповідно підвищується якість знань учнів.
У сучасній дидактиці існує велика кількість методів навчання, але жоден з них не є універсальним. Тривалий час в якості найважливішого методу визначався дослідницький метод, суть якого зводилася до того, що учні все повинні були пізнавати на основі спостереження і аналізу досліджуваних явищ і самостійно підходити до необхідних висновків, але такий підхід до навчання не виправдав себе. Тому, аби досягти високих результатів у процесі навчання, вчитель повинен використовувати під час уроку кілька методів одночасно, намагаючись їх поєднати.
Дуже важливе значення для підвищення якості знань має форма організації уроку. Урок – це частина педагогічного процесу, яка логічно і педагогічно завершена. Як елемент процесу навчання урок характеризується усіма його рисами, одночасно будучи і основною його формою.
Створення методичного проекту будь-якого уроку починається з усвідомлення і правильного, чіткого визначення кінцевої його мети – чого вчитель хоче аби досягнули учні, а далі визначення способу – як вчитель буде діяти, щоб мета уроку була досягнута.
Сучасний урок вимагає постійної модернізації та вдосконалення. Тільки творчий підхід до уроку з урахуванням нових досягнень у галузі педагогіки, психології та передового досвіду забезпечить високий рівень викладання. Тому дати якісний урок – доволі складно навіть для досвідченого педагога.
Для підвищення якості знань учнів, вчитель повинен доповнювати урок, як основну форму навчання, іншими формами організації педагогічного процесу. Цими додатковими формами можуть бути екскурсії, консультації, додаткові заняття, а також допоміжні форми, які спрямовуються на задоволення багатосторонніх інтересів і потреб, до них відносять факультативи та різноманітні форми гурткової та клубної роботи.
Поряд з постійно діячими формами організації поза навчальної діяльності велике значення в структурі історичної освіти мають і епізодичні заходи, такі, як олімпіади, вікторини, конкурси, виставки.
При вмілому використанні вчителем основної, додаткової та допоміжної форм навчання досягається висока ефективність у вивченні історії, а відповідно і висока якість знань з предмету.
Сьогодні все більша увага приділяється людині як особистості – її свідомості, а також високорозвиненому інтелекту і інтелектуальному потенціалу. Відповідно, постає гостра необхідність такої підготовки підростаючого покоління, при якій середню школу закінчували б освідчені інтелектуальні особистості, що володіють знаннями основ наук, вмінням гнучко мислити та вирішувати різноманітні життєві та професійні питання.
Вчителям сучасних шкіл необхідно реалізувати концепцію, яка передбачає необхідність забезпечення учнів міцними і якісними знаннями матеріалу програми з одночасним формуванням особистості кожного учня, де б враховувалися індивідуальні здібності й можливості кожного учня.
Шляхи та способи реалізації цих принципів мають бути в значній мірі творчими, нетрадиційними, але залишатись при цьому ефективними.
До таких можна віднести нетрадиційні форми уроків, які зазвичай проводяться після вивчення однієї або кількох тем, виконуючи функції контролю і оцінювання знань учнів. Такі уроки проводяться у незвичній обстановці. Зміна звичної обстановки дуже доречна, оскільки в учнів з’являється атмосфера свята при підведенні підсумків теми, адже вони перестають боятись зробити помилку як це буває в традиційних умовах.
Це цікаво:
Народознавство: суть, принципи, функції та засоби
Народознавство як наука про життя, звичаї та обряди й духовну творчість народу загальновизнане у всьому світі. Не випадково І. Франко у своїй праці "Найновіші напрямки в народознавстві" (1895), крім української назви, подає також німецьку й англійську. Обсяг поняття "народознавство&q ...
Економічна підготовка школярів в умовах роботи технічного гуртка
Перехід країни до нової моделі господарювання, адекватної ринковій економіці, становлення та розвиток підприємництва на основі самостійної ініціативи та трансформації державної власності в інші форми, визначення конституційних основ незалежної Української держави суттєво позначилися на всіх напрямк ...
Прихід
учнів до школи
Більшість дітей, які прийшли у школу, мають позитивну спрямованість до школи. Для більшості з них вступ до школи – це крок до дорослості, вони з нетерпінням дивляться на новий портфель, пенал, зошит, багато хто з дітей вміють читати, рахувати і невелика кількість писати. Вони хочуть вчитися. Але це ...
На початку ХХІ століття соціокультурний розвиток людства визначив закріплення складної та суперечливої тенденції, що дістала назву глобалізації.