Характеристика основних понять досліджуваної проблеми

«Учіння учнів не можна розуміти як спонтанний процес, як діяльність, що розвивається сама собою. Вчитель, інструктор і вихователь спрямовують цей процес, навчають. Навчання – це планомірний і організований процес, що відкриває шлях до культурних надбань і здобутків наукового пізнання, до їх застосування в практичній діяльності і у виробленні норм моральної поведінки. Навчати означає керувати учінням».

Навчання і розвиток особистості учнів дуже тісно пов’язані між собою. Навчання як цілеспрямований, систематичний і організований процес ведення учнів від незнання до знань має виходити з природного розвитку дитини, враховувати закономірності цього розвитку і на їх основі забезпечувати подальший всебічний розвиток її особистості.

В традиційній дидактиці учіння розумілося, а на практиці здійснювалося під впливом його механічних тлумачень у психології (Ебінгуаус, Вундт та інші). Воно являло собою засвоєння певного комплексу готових знань шляхом заучування, яке здійснювалося відповідно до закономірностей поєднання уявлень (асоціацій) у свідомості учнів.

Таке розуміння суті учіння як простого рецептивно-репродуктивного процесу зумовлювалося загальним розумінням особистості учня як простого об’єкта педагогічного процесу. Сучасна теорія навчання, збагачена новими досягненнями психології, виходить із нового визначення поняття і суті навчання. За цим визначенням головною ознакою навчання є активність, продуктивність і творчість того, хто вчиться. У психології суть учіння визначається як зміна дій, які відбуваються на основі вироблених умінь та навичок і сприяють набуванню досвіду, розвитку здібностей, формуванню особистості і виробленню основ світогляду. В цьому розумінні учіння розглядається як форма діяльності, в якій поведінка і психічні особливості індивіда змінюються не тільки під впливом зовнішніх умов, а й залежно від наслідків його власних дій.

Те, що вказаним ознакам суті учіння надається виняткового значення, не означає, що з процесу учіння вилучаються такі важливі прийоми, як моторне, сенсорне та вербальне учіння. Не означає це також і нехтування учінням, що здійснюється за допомогою запам’ятовування. Учіння завжди було пов’язане із запам’ятовуванням: запам’ятовування фактів, утримування матеріалу в пам’яті, запам’ятовування і відтворення засвоєних уявлень – все це становить органічну складову частину учіння. Запам’ятовування – це не єдина і не головна мета відношення «мета – зміст навчання» виразно виявляється в площині конкретизації цілей у змісті навчальних предметів.

Ще Я. Коменський вказував: «Запитування – це означає звертатися за порадою з приводу невідомої речі до вчителя, до товариша чи до книги. Засвоювати – це означає те, що взнав і зрозумів запам’ятати. Навчати – це означає все засвоєне в свою чергу переказувати товаришам чи кожному, хто бажає слухати». Ось в чому полягає процес учіння.

М. Забродський вважає, що: «Навчання – цілеспрямований процес взаємодії вчителя та учнів, під час якого в учнів формується освітня інформація (її сприймання і закріплення) і робиться істотний внесок у виховання і розвиток особистості».

Учіння ж, на його думку, – це «діяльність людини, основна мета якої – засвоїти знання, уміння, навички, набути соціального досвіду».

Н. Волкова розглядає навчання як «процес взаємодії вчителя та учня, в результаті якого учень засвоює знання, набуває умінь та навичок».

«Викладання – організація та управління вчителем пізнавальної діяльності школярів, в результаті чого відбувається розвиток і виховання школярів. Учіння – власне навчальна діяльність учнів», – пише вона.

М.Фіцула розглядає «навчання як один із видів людської діяльності», який складається з двох взаємопов’язаних процесів: «Викладання – діяльність вчителя в процесі навчання, що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних та практичних робіт, керівництві роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок. Учіння – цілеспрямований процес засвоєння учнями знань, оволодіння вміннями і навичками. У широкому розумінні – оволодіння соціальним досвідом з метою його використання в практичному житті». Він зауважує, що «у процесі навчання відбувається взаємодія між вчителем і учнем, а не просто вплив вчителя на учня. Результативність процесу навчання залежить від стилю спілкування учителя з учнем та впливу навколишнього середовища».

В «Українському педагогічному словнику» С. Гончаренка дається таке визначення навчання: «Навчання – це процес передачі і засвоєння знань, умінь, навичок і способів пізнавальної діяльності людини. Навчання – процес двосторонній: діяльність учня – учіння і діяльність учителя – викладання».

Це цікаво:

Історичний аспект гри
У глибоку давнину дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій дорослих. В ігрових вправах І змаганнях підростаюче покоління готувалося до праці, полювання, війни, виконання норм поведінки, тобто гра мала важливі соціальні функції. З розвитком людства, нагромадженням знань, засобів матеріальної ...

Види ігор та їх характеристика
Гра як елемент культури – явище соціальне. Це відносно самостійна діяльність дітей і дорослих, що забезпечує потребу людей у відпочинку, розвагах, пізнанні, в розвитку духовних і фізичних сил. Для гри характерне яскраве виявлення емоцій, творчих здібностей, ініціативи. Позитивні емоції можуть спону ...

Проблеми самооцінки школяра
Проблема виникнення і розвитку самооцінки є однією з центральних проблем становлення особи дитини. Самооцінка – це необхідний компонент розвитку самосвідомості, тобто усвідомлення людиною самого себе, своїх фізичних сил, розумових здібностей, вчинків, мотивів і цілей своєї поведінки, свого відношен ...