Характеристика основних понять досліджуваної проблеми

Л. Буєва вважає, що «спілкування – це конкретизація суспільних відносин, їх персоніфікація, особистісна форма».

А.Лєонтьєв вважає, що спілкування слід розглядати як певну сторону діяльності і в якості її елемента.

«Спілкування – об’єктивний процес взаємодії людей, яких можуть об’єднувати найрізноманітніші суб’єктивні відносити», – пише А. Мудрик в кінці «Спілкування як фактор виховання школярів».

Педагогічне спілкування М. Забродський визначає як систему «соціально-психологічної взаємодії вчителя та учнів, зміст якої становить обмін інформацією, пізнання особистості, здійснення виховних впливів, організація взаємовідносин за допомогою комунікативних засобів».

За Н. Волковою: «Педагогічне спілкування – система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем, спрямована та створення оптимальних соціально-психологічних умов для обопільної діяльності».

Воно може бути професіональним або непрофесіональним.

Професіональне педагогічне спілкування – комунікативна взаємодія педагога з учнями, батьками, колегами, спрямована на встановлення сприятливого психологічного клімату, психологічну оптимізацію діяльності і стосунків. Непрофесіональне педагогічне спілкування, навпаки, породжує страх, невпевненість,

спричинює зниження працездатності, порушення динаміки мовлення і внаслідок цього появу стереотипних висловлювань у школярів, оскільки у них зменшується бажання думати і діяти самостійно. Зрештою, виникає стійке негативне ставлення і до вчителя, і до навчання. Почуття пригніченості предметом у школі – насправді ж учителем – у деяких учнів триває впродовж багатьох років. Замість радості пізнання і спілкування з’являється відчуженість».

Існує й визначення такого поняття як «діалогічне педагогічне спілкування». «Діалог педагогічний – це дія у педагогічному процесі, яка дає кожному партнерові можливість самовираження у спілкуванні.

Діалогічне педагогічне спілкування – це тип професійного спілкування, що відповідає критеріям діалогу, забезпечуючи суб’єкт-суб’єктний принцип взаємодії педагога та учнів».

Традицією вітчизняної психології є взаємозв’язок поняття «спілкування» з категорією «діяльність». Спілкування при цьому трактується як певна форма, вид діяльності, а будь-які різновиди спілкування розцінюються як специфічні форми спільної діяльності людей.

На основі викладеного можна власне спілкування визначити як процес, спричинений потребами людей у спільній діяльності, Так, психологічний словник поняття «спілкування» визначає як багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, породженого їхніми потребами у спільній діяльності, або ж як здійснювана знаковими засобами взаємодія суб’єктів, спричинена потребами спільної діяльності.

Як бачимо, поняття «спілкування» тут підпорядковане категорії «діяльність», є її похідною.

Згідно з концепцією Б. Ананьєва, людина є суб’єктом трьох основних видів діяльності: праці, пізнання та спілкування. На думку Б. Ломова та його послідовників, спілкування і діяльність – аспекти соціального буття людини. Згідно з їхнім підходом спілкування вивчається з позиції притаманної йому власної самостійності як процес, що необов’язково зумовлюється потребами у спільній діяльності, оскільки може бути й самомотивованим.

У цьому разі спілкування для людини є не лише засобом, а й метою. Можна пригадати безліч ситуацій, коли спілкування відбувалося (розповіді про літній відпочинок, прочитані книги, спогади про минуле тощо), хоча й не було мотивоване потребою у спільній діяльності.

Ідея автономності та самоцінності спілкування узгоджується, зокрема, з концепцією Маслоу щодо структури фундаментальних потреб людини. Потреба спілкуватись у концепції Маслоу трактується як основна, фундаментальна потреба людини. Спілкування необхідне людині, щоб поділитися з іншими почуттями і переживаннями, отже, щоб відчути себе людиною. Фрустрація цієї базової потреби призводить до важких стресів. Зрозуміло, що йдеться про особливу цінність спілкування для людини, яке не можна звести до спільної діяльності.

У психологічному словнику спілкування визначено як взаємодію двох або більше людей, що полягає в обміні між ними інформацією пізнавального або ефектно-

оцінювального

характеру. Як правило, спілкування входить у практичну взаємодію людей (спільна праця, навчання, колективна гра тощо), забезпечує планування, здійснення і контроль їхньої діяльності. Окрім того, спілкування задовольняє особливу потребу людини у контакті з іншими людьми. Прагнення спілкуватись часто посідає значне, а інколи й провідне місце серед мотивів, що спонукають людей до спільної діяльності. Процес спілкування може відособлюватися від інших форм діяльності й набирати відносної самостійності.

Це цікаво:

Підготовка майбутніх учителів до виховання школярів у дусі нових гендерних стратегій
Оскільки конструювання гендеру у процесі соціалізації відбувається у соціальних суспільних інститутах, а одним із таких соціальних інститутів є освітні установи, то насамперед стає питання підготовленості самих вчителів, які теж відчули на собі вплив традиційної освіти і стереотипів. Безумовно, які ...

Характеристика галузі господарської діяльності фахівця
Незалежно від стану розвитку економіки, техніки і загального розвитку країни робітник з професією: " Слюсар контрольно-вимірювальних приладів і автоматики 2-го розряду " буде необхідний завжди, оскільки на будь-якому підприємство є контрольно-вимірювальні прилади і автоматика, яка потребу ...

Становлення особистості через виховання
Перші спроби розглядати виховання як соціальний феномен зробив Е. Дюркгейм. Виховання за своєю природою є таким: його сутність полягає в соціалізації індивідів, підготовці до життя, до взаємодії у групах, суспільстві. Виховувати дитину – означає проявити до неї «примушення», яке є головною ознакою ...