Організаційні проблеми дидактичного спілкування на рівні «вчитель-учень» у вітчизняній та зарубіжній дидактиці

Важливу роль у розвитку проблеми організації активного дидактичного спілкування відігравали і відіграють педагоги – прихильники концепції особистісно-орієнтованого навчання, педагогіки співробітництва та проблемного навчання, технологій розвитку творчої особистості, розвивального навчання.

В наш час активно поширюється педагогіка співробітництва, яка спрямована на подолання недоліків традиційного навчання. Педагогіка співробітництва – «напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, мета якого демократизація й гуманізація педагогічного процесу».

Педагогіка співробітництва набуває популярності в сучасній європейській освіті, яка своєю головною метою вважає надання особистості потужної життєвої мотивації, формування її потенціалу як системи творчих здібностей і передумов їх реалізації, виховання її впевненою у своїх правах і свідомою в обов’язках, надання їй автономності як запоруки її самоактуалізації.

На думку деяких авторів, сутність педагогічного процесу полягає у співробітництві педагога з дитиною. Для таких педагогів характерні доброзичливе ставлення до суб’єктів уміння, прагнення адекватно оцінити їхні можливості, збагнути мотиви поведінки, стимулювати творчість, особистісне зростання і гідність, а також здатність підтримувати соціальне сприятливий морально-психологічний клімат у навчальній групі.

У скандинавських країнах педагогіку співробітництва називають педагогікою діалогу, яка орієнтується на принципи педагогічного досвіду бразильського педагога Паоло Фрейре. Сутність такого діалогу полягає в гнучкій зміні орієнтації педагогічного впливу на учнів, який здійснює вчитель, виходячи із моральних принципів і загальнолюдських цінностей. Педагогіка діалогу виокремлює вчителя як провідну фігуру успішної педагогічної взаємодії з учнями й покладає на нього відповідальність оперативно враховувати особистісні якості вихованців, що постійно змінюються під впливом зовнішніх обставин та індивідуального зростання.

Основні характеристики педагогіки співробітництва добре висвітлюються під час її порівняння з традиційною педагогікою. Аналіз цих двох протилежних дидактичних концепцій навчання наведено у таблиці.

Еміль Страчар – професор Братиславського науково-дослідного інституту педагогіки ЧССР – в результаті досліджень 50–60‑х років XX століття зробив висновок, що: «…однобічне засвоєння навчального матеріалу шляхом його заучування хоч і тренувало пам’ять, але дуже мало давало для розумового і загального розвитку учнів. Натомість проблемне розв’язання завдань, які учень виконує самостійно…, вдаючись при цьому до багатьох мислительних дій (порівнянь, узагальнення, аналізу, синтезу тощо), всебічно активізує найрізноманітніші сторони і функції його свідомості і всього організму. Зі сказаного випливає, що наслідки розвитку особистості учнів зумовлюються не лише стилем та рівнем навчальної діяльності вчителя, а й, з огляду на її спрямованість, і способами, шляхами та засобами засвоєння нових знань, умінь та навичок учнями. Це означає, що результати навчання, яких учитель відповідно до поставлених цілей намагається добитися в процесі своєї роботи з учнями залежить також і від власної навчальної діяльності учнів – їх учіння». При цьому він наголошує на важливості активної взаємодії між вчителем та учнями на уроці, яка відбувається через зміст навчання.

Еміль Страчар зазначає, що першорядне значення змісту освіти полягає передусім у тому, що цей фактор взаємодіє з основними суб’єктивними факторами навчальному процесу – учителем та учнем. На основі зв’язку «вчитель – зміст» розвивається цілеспрямована навчальна діяльність учителя, а на основі активного зв’язку «учень – зміст» – навчальна діяльність (учіння) учня. Обидві ці діяльності, доповнені різними методами, формами, засобами та логічно-мислительними чи практичними підходами, утворюють за допомогою своїх різноманітних зв’язків єдність навчального процесу. Для його свідомого спрямування в потрібному напрямі необхідна система загальних правил укладена на основі закономірних зв’язків між основними факторами: «вчитель – зміст», «учень – зміст» і «учитель – учень».

Зміст навчання включає два основні аспекти: семантичний і структурний. З цілями навчання зміст пов’язаний своїм семантичним аспектом, в якому закладені потенційні можливості та засоби впливу на учнів. Що ж до процесу навчання, то тут вирішальне значення має структура змісту, що визначає характер, рівень і результати навчальної діяльності вчителя й учня. Через це під структурою змісту навчання треба розуміти не тільки логічну впорядкованість інформації з основ різних наук, що їх учні мають засвоїти, чи впорядкованість знань, умінь та навичок, що їх учні вже опанували, але також і систему логічних прийомів, практичних дій, методів і засобів навчальної діяльності, за допомогою яких система знань, умінь та навичок утворюється і закріплюється в свідомості, ставленнях та діяльності учнів. Отже, «структура репрезентує динамічний аспект змісту навчання. Це вирішальна ланка у зв’язку між змістом і процесом навчання і водночас обов’язкова передумова реалізації цілей, закладених у семантичному аспекті змісту навчання, яка є носієм інформаційної та формувальної функцій навчального процесу» .

Це цікаво:

Авторські пропозиції
Формування позитивного ставлення учнів до пізнавальної діяльності є одним із найважливіших завдань особистісно орієнтованого навчання і виховання. Реалізацію цього завдання слід розпочинати з перших днів навчання дитини в школі. Наше дослідження стосується проблеми мотивації навчального процесу на ...

Сутність базових понять
Формування нового образу мовної освіти тісно пов’язане з проблемою розвитку читацьких інтересів школярів, що має міжпредметний характер. Окремі аспекти порушеної проблеми відображені в наукових працях М. Бахтіна, М. Вашуленка, Л. Виготського, Н. Волошиної, Т. Донченко, О. Ісаєвої, В. Острогорського ...

Характеристика позасистемних чинників розвитку формальної освіти на прикладі фаху студента
Українська культурологічна освіта вважається одною із найкращих у Східній Європі. І, це дякуючи тому, що навчання студентів з самого першого курсу орієнтоване на цінності світової художньої та культурної спадщини. Крім теоретичних занять з історії культури і мистецтв, музейної справи, естетики, худ ...