Психолінгвістичні підходи до змісту формування у молодших школярів мовленнєвих умінь і навичок

Педагогіка і виховання » Розвиток зв'язного мовлення молодших школярів » Психолінгвістичні підходи до змісту формування у молодших школярів мовленнєвих умінь і навичок

Сторінка 2

Образне мовлення, на думку О.С.Ахманова, – це алегоричне мовлення, що пов'язує з предметом, про який ідеться, низку побічних уявлень, які викликають те чи інше емоційне відчуття. Б.М.Головін вважає образне мовлення структурою мовлення, яка, впливаючи на свідомість (або виражаючи її), формує конкретно-чуттєві уявлення про дійсність. Н.В.Гавриш говорить про образне мовлення як про володіння засобами мовної образності, що зазнають певних процесів: вибір, повторення, розміщення, комбінування, трансформування.

Лінгвістичний (лексико-семантичний, комунікативний) аспект даної проблеми – це складний, специфічний процес використання в мовленнєвому спілкуванні мовних засобів з метою повідомлення як стилістично (експресивно) нейтральних, що набувають образного потенціалу шляхом актуалізації їх значень, семантичного зрушення, внесення до них різноступеневих смислових, емоційно-естетичних нашарувань, що досягається переважно на лексико-семантичному рівні.

У психолінгвістичній науці доведено, що існує зв'язок між логічними категоріями (поняття, судження) й мовними одиницями (слово, словосполучення, речення). Так, поняття співвідноситься зі словом чи словосполученням, судження – з реченням. Проте на цьому рівні взаємозв'язок між мислиннєвими процесами й мовними засобами вираження їх не закінчується. Властивість дитячого мислення – фіксувати об'єктивно існуючі зв'язки й виокремлювати взаємопов'язані явища дійсності на рівні більш високому, ніж судження (на надфразовому рівні – у відповідних мовних структурах). Це відкриває для дитини нові можливості оволодіння вищим ступенем структурної системності мови порівняно з реченням – міркуванням, що є одним із функціонально-смислових типів зв'язного мовлення. Водночас у психолінгвістиці встановлено: чим виший рівень мовної організації, тим міцніший взаємозв'язок між мовними й мислиннєвими категоріями. Зв'язок між мовою й мисленням на рівні функціонально-смислових типів мовлення, тобто на надфразовому рівні, здійснюється найбільш повно й ефективно.[Калмикова]

До сьогодні лишається багато нерозв'язаних питань як загальнотеоретичного характеру, так і суто конкретного, що мають практичну значущість. Скажімо, цілком не визначено поняття щодо засобів, за допомогою яких передається образність. Окремі науковці (О.П.Аматьєва, Н.В.Гавриш, Б.М.Головін, Л.О.Новиков, М.І.Пентилюк, О.І.Федоров та ін.) вдаються до використання таких понять: "образні та необразні виражальні засоби", "експресивні засоби", "засоби художньої виразності", "виражально-зображувальні засоби" тощо. З огляду на нерозробленість означеної проблеми, сутність якої полягає в тому, що виразні засоби мовлення не можна зводити лише до виражально-зображувальних, тобто тропів і фігур, оскільки образність досягається за допомогою засобів різних рівнів мовної системи, є необхідність за робоче визнати поняття "виразники образності" (зафіксоване у наукових розробках З.Франко). Слідом за згаданим науковцем під терміном "виразники образності" ми розуміємо усталені в писемному мовленні різні щодо ступеня переосмисленості чи асоціативності слова та вислови, які за допомогою певних естетичних властивостей (яскравість, незвичність у поєднанні з іншими словами, метафоричність (переносне значення), емоційність тощо) образно, тобто картинно, передають думки певної особи-мовця, викликають певні емоції та почуття, збуджують фантазію. Відтак образність досягається за допомогою таких виразників образності, які реалізуються в лінгвістичних і суто літературознавчих категоріях:

• фонетико-словотворчі (анафора, епіфора, алітерація, асонанс; префікси та суфікси з емоційним забарвленням);

- лексико-семантичні (багатозначні слова, синоніми, антоніми, омоніми, анафора, епіфора);

• синтаксичні (народні приповідки: прислів'я, приказки; фразеологізми (ідіоми);

• тропи (епітети, порівняння, метафора, метонімія, синекдоха, символ, уособлення, гіпербола);

• стилістичні фігури: семантичні (антитеза, градація), синтаксичні (паралелізм, анафора, епіфора, інверсія, замовчування, риторичне запитання, риторичне звертання тощо).

Страницы: 1 2 3

Це цікаво:

Дидактичне значення наочних засобів навчання географії
Наочність − один з основних принципів викладання навчальних предметів. Створення яскравих образів, уявлень сприяє засвоєнню знань. Зрозуміло, що процес пізнання не обмежується зоровим образом дійсності й сприйняттям моделі, картини, умовної схеми. Мислення, абстрагуючись від конкретних образі ...

Методика проведення предметних уроків із природознавства в початковій школі
В цілому методика проведення предметних уроків досить складна і вимагає від учителя великої творчості. Створювалась вона протягом тривалого періоду пошуками учителів та методистів-учених. На кожному етапі розвитку школи методика мінялась і удосконалювалась. Цей процес продовжується і в наш час, кол ...

Експериментальна програма використання дидактичної гри на уроках української мови
Ми провели констатувальний експеримент, який виявив перевагу початкового та середнього рівнів успішності учнів. Отже є необхідність проведення формувального експерименту, мета якого – підвищення рівня навчальних досягнень учнів 5-х класів на уроках української мови під час реалізації дидактичних ум ...

Інтерактивні уроки

Інтерактивні уроки

На початку ХХІ століття соціокультурний розвиток людства визначив закріплення складної та суперечливої тенденції, що дістала назву глобалізації.

КАТЕГОРІЇ

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.novapedahohika.com