Досліди Резерфорда. Планетарна модель

У 1911 році фізик Ернест Резерфорд (1871-1936) опромінював найтонші шари металу ядрами Гелію (α-частинками). Більшість α-частинок вільно проходили крізь фольгу, але невелика їх частина відбивалася — «рикошетила», немов від удару об щось тверде. На той час вчені давно зійшлися в думці, що хімічні речовини складаються з атомів. Результати дослідів навели Резерфорда на думку, що в центрі атомів є невелике, але дуже щільне ядро. А великий простір навколо ядра зайнятий електронами, кількість яких, як правильно вважав Резерфорд, дорівнює порядковому номеру цього елемента в таблиці Менделєєва.

У такий спосіб наука впритул підійшла до вивчення «основ усього сущого» — мікрочастинок. Не маючи ще майже ніякої інформації про властивості мікрочастинок і спираючись на уявлення фізики того часу, Резерфорд справедливо припустив, що електрони обертаються навколо свого ядра так само, як і планети обертаються навколо світила з тією лише різницею, що відстані між небесними тілами відносно малі в порівнянні з відстанями, які відокремлюють електрони від ядра. Пояснюється це тим, що гравітаційні сили, які утримують планети біля Сонця, набагато слабкіші за електромагнітні сили, що діють усередині атома. Ця модель одержала назву планетарної моделі атома. Відповідно до неї виходило так, що якби можна було побачити атом, то перед спостерігачем постала б немов мініатюрна Сонячна система, де траєкторію руху і положення кожної складової можна визначити в який завгодно момент часу, так само, як це задовго до Резерфорда було зроблено для багатьох небесних тіл.

У той час фізики думали, що всі явища в природі підпорядковані законам звичної логіки. З позицій цієї логіки планетарна модель Резерфорда була вдалою і гарною, але з нею зовсім не погоджувалися деякі неспростовні факти. По-перше, відомо, що тіло, яке обертається навколо іншого тіла (у цьому випадку електрон навколо ядра), по інерції завжди прагнутиме покинути свою орбіту і полетіти геть. Електронові не дає відірватися від ядра сила кулонівського притягання і, оскільки ця сила діє постійно, «супутник»-електрон, який не володіє достатньою кількістю енергії, щоб покинути орбіту, повинен швидко впасти на ядро. Якби таке трапилося, всі атоми припинили б своє існування, чого в природі, як відомо, не спостерігається. До того ж планетарна модель Резерфорда була не в змозі пояснити характер атомного випромінювання. З атомним випромінюванням справа полягала ось у чому. Відповідно до теорії Резерфорда, кожен електрон обертається навколо ядра на такій відстані, яка відповідає рівню його енергії. Якщо змусити електрон втратити частину своєї енергії, зменшивши в такий спосіб радіус його орбіти, то енергія виділиться у вигляді випромінювання, причому частота випромінюваних хвиль буде прямо пропорційна рівню його енергії. Логічно припустити, що в електрона можна забрати будь-яку кількість енергії з тієї, котру він має, тоді відповідно змінюватиметься і частота випроміненої хвилі. Однак насправді електрони конкретних атомів здатні випромінювати хвилі лише суворо визначеної частоти.

Таке положення фізикам здавалося безвихідним: з одного боку, модель, побудована на основі твердо встановлених і неодноразово перевірених законів механіки, з іншого боку — експеримент, у надійності якого не можна сумніватися. І вони суперечать один одному настільки, що примирити їх неможливо!

Кажуть, що людина, яка не знає про те, що щось не можна зробити буде прагнути до того, щоб реалізувати задумане. Саме так, в головах багатьох молодих вчених зароджувалися різні “несенітнеці”, з точки зору здорового глузду і науки. Не винятком був і молодий лаборант з лабораторії Ернеста Резерфорда – Нільс Бор. Саме йому спало на на думку твердити, що електрони на електронних оболонках можуть перебувати на певних, стаціонарних, орбітах. І перебуваючи на них, мати певні, дискретні значення енергії.

Це цікаво:

Педагогічні ідеї Жан-Жака Руссо з проблем сімейного виховання
Французький філософ і письменник Жан-Жак Руссо (1712-1778) належить до найвидатніших і найвідоміших педагогів світу. Головний пункт його педагогічної програми — «природне виховання». Ж.-Ж. Руссо вважав, що на людину впливають три чинники виховання: природа, люди, предмети і явища. Кожний із чинникі ...

Поняття бесіди та її роль в освітньо-виховному процесі
З усіх форм живого слова найефективнішою для учнів молодших класів є бесіда – діалогічна форма викладу і вивчення нового матеріалу. Бесіда – діалогічний метод навчання, за якого вчитель із допомогою вдало поставлених питань спонукає учнів відтворювати раніше набуті знання, робити самостійні висновк ...

Сфери вивчення, спеціалізація
У першій половині 1990 років намітився помітний ріст кількості дисциплін у різних сферах навчання, кількість яких збільшилася практично в 4 рази. У результаті раптового розширення цього сектора виникли деякі задачі, зв'язані зі збереженням якості навчання і збереження академічних стандартів. Тому д ...

Інтерактивні уроки

Інтерактивні уроки

На початку ХХІ століття соціокультурний розвиток людства визначив закріплення складної та суперечливої тенденції, що дістала назву глобалізації.

КАТЕГОРІЇ

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.novapedahohika.com