Основні підходи науковців до розуміння соціально-педагогічних характеристик дітей «групи ризику»

Педагогіка і виховання » Соціально-педагогічна характеристика дітей "групи ризику" » Основні підходи науковців до розуміння соціально-педагогічних характеристик дітей «групи ризику»

Сторінка 2

У науковій психолого-педагогічній літературі поняття „підлітки групи ризику” має низку синонімічних визначень: „важкі”, „проблемні”, „дезадаптовані”, „педагогічно занедбані”, „підлітки в соціально-небезпечних умовах”, „підлітки у складній життєвій ситуації”, „підлітки із проблемної сім’ї” тощо.

Латинське слово deviatio відхилення (від via – дорога) використовується в соціальний педагогіці як аналог поняття поведінка, що «відхиляється». У вітчизняній соціальній педагогіці девіантність розглядається як поведінка, що знаходиться на межі між законослухняністю і кримінальністю (делінквентністю).

Поза сумнівом, ця грань надзвичайно тонка і часто визначається випадковістю, оскільки спосіб життя і спрямованість вчинків підлітка з поведінкою, що відхиляється, такий, що він у будь-який момент може бути визнаний суспільством як делінквент.

Для характеристики відхилень від норм поведінки у психології використовують спеціальні терміни делінквентність і девіантність.

Ф.А. Мустаєва вважає, що термін делінквентна поведінка визначає психологічний нахил до правопорушень, а “девіантна поведінка” – це система вчинків з відхиленнями від загальноприйнятих норм чи норм психічного здоров’я, права, культури, моралі. Така поведінка поділяється на дві великі категорії: а) поведінка, що відхиляється від норм психічного здоров’я і характеризується наявністю явної або прихованої психопатології; б) антисоціальна поведінка, що порушує якісь соціальні, культурні або правові норми. Коли такі вчинки незначні, їх називають правопорушеннями, а коли серйозні і караються в кримінальному порядку – злочинами. Відповідно говорять про делінквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінку.

Г.Д. Золотова зауважує, що адиктивна поведінка – це різновид девіантної поведінки, для якого притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних психоактивних речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій.

Термін “Адиктивна поведінка” (від англійської addiction – “хибна звичка, пристрасть до чого-небудь, порочна схильність”) був уведений

В. Міллером у 1984 році для означення зловживання різними речовинами, які змінюють психічний стан, включаючи алкоголь, наркотики і тютюн, до того, як від них сформується фізична залежність.

У вітчизняній наркологічній практиці цей термін був поширений

С. Кулаковим та А. Личко щодо означення зловживання індивідом наркотичними речовинами ще до сформованості у нього психофізичної залежності. Потім його зміст було доповнено і переведено у психолого-педагогічну практику. Як зазначає М.О. Докторович сьогодні коло об’єктів адикцій істотно розширилося і містить не тільки хімічні адикції, такі, як тютюнопаління, вживання алкоголю, наркотичних та токсикологічних речовин, а також і нехімічні: азартні ігри, комп’ютерні ігри, Інтернет, гроші, владу, роботу, їжу, спорт, сексуальну поведінку, іншу людину, сім’ю, релігійне вірування, теле-відеоперегляд та інше.

На думку Н. Зобенько адиктивна поведінка значною мірою визначається недоліками виховання, що зумовлює формування більш або менш стійких психічних якостей, які сприяють скоєнню аморальних вчинків. Адиктивна поведінка простежується у неповнолітніх внаслідок вживання різних груп наркогенних речовин і характеризується наявністю пов’язаних з цим проблем. При адиктивній поведінці негативна схильність підлітка до вживання наркогенних речовин ще не досягла стадії індивідуальної психічної та фізичної залежності, тобто певних стадій захворювання. Адиктивна поведінка у підлітків нерідко слугує способом самоствердження, вияву протесту проти дійсності або упередженості, несправедливості дорослих. Ця поведінка може поєднуватися з поверхневим усвідомленням моральних норм, що вказує на необхідність формування у дитячому та підлітковому віці моральних засад поведінки, потреби у дотриманні правил суспільного співжиття, порядності і взаємоповаги у міжособистісних стосунках, ставлення до життя і здоров’я свого та інших як до найвищої цінності.

Страницы: 1 2 3

Це цікаво:

Система вивчення дієслова у початкових класах
Взаємопов'язане вивчення компонентів мовної системи — це одна із визначальних умов шкільного навчання. Історія розвитку школи свідчить про те, що коли одній із сторін мови приділяється в школі більше уваги або будь-яка сторона ізолюється із загальної системи роботи з мови, то навчання не буде оптим ...

Самовиховання як вищий етап процесу виховання. Прийоми самовиховання
Самовиховання успішно здійснюється в школі за таких умов: в дитячому колективі створено сприятливий для самовиховання клімат; в учня, який хоче займатися самовихованням сформовано ідеал, до якого він прагне; в учнів наявний певний рівень свідомості, коли вони правильно оцінюють свої дії і поведінку ...

Центр терморегуляції
Центр терморегуляції міститься в гіпоталамусі. Передній відділ гіпоталамуса сприймає інформацію від периферичних та центральних терморецепторів. Центр теплопродукції розташований у ядрах заднього відділу гіпоталамуса. Звідси через симпатичну нервову систему ідуть імпульси, що підвищують метаболізм, ...

Інтерактивні уроки

Інтерактивні уроки

На початку ХХІ століття соціокультурний розвиток людства визначив закріплення складної та суперечливої тенденції, що дістала назву глобалізації.

КАТЕГОРІЇ

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.novapedahohika.com