Діяльнісний підхід у дидактиці

мотиви, безпосередньо значимі для особистості;

зміст, як джерело інтересу до пізнання, що постійно оновлюється, поглиблюється, розкривається в новому ракурсі, ускладнюється, спонукає до творчості, ознайомлення з різними видами діяльності людини;

предметні дії, які сприяють утворенню нових понять і формують потяг до нового пошуку;

способи, операції, уміння (відпрацьовані і мобільні), що мають забезпечувати перенос на нову ситуацію, сприяти виробленню складніших способів діяльності;

результат - стійкий пізнавальний інтерес.

Навчально-пізнавальна, як і будь-яка інша діяльність пов’язана з активністю. Розрізняють внутрішню (мислительну) і зовнішню (моторну), репродуктивну і творчу активність. У процесі навчання виявляються обидва види активності, але активізація пізнавальної діяльності безпосередньо пов’язана насамперед з мислительною активністю.

Активність пізнання - це вияв перетворюючого ставлення суб’єкта до навколишніх явищ і предметів (за Л.П. Аристовою). Основними психологічними чинниками, що зумовлюють активність учня в навчальному процесі (за Ї.І. Родаком) є напруження уваги, опора на уяву, аналіз і синтез, догадки і припущення, сумніви та їх перевірка, інтерес, наполегливість, ентузіазм.

Пізнавальну активність розглядають як мету діяльності, засіб її досягнення і результат. Пізнавальна активність - якість особистості учня, що виявляється в його ставленні до змісту і процесу діяльності, прагненні до ефективного оволодіння знаннями і способами діяльності за оптимальний час, у мобілізації морально-вольових зусиль для досягнення навчально-пізнавальної мети.

Фізіологічною основою пізнавальної активності є суперечності між ситуацією, що виникла в навчанні, і наявним досвідом. Рівень активності в навчальному процесі залежить від ступеня неузгодженості між наявною ситуацією та її прогнозованим розвитком на основі випереджувального відображений, тобто від того, наскільки вона далека від стереотипної. Таким чином, основа активізації навчання - це загострення ступеня неузгодженості й акцентування на ньому уваги учнів.

Критеріями рівнів пізнавальної активності є ставлення учня до навчання, прагнення зрозуміти суть явищ та їх взаємозв’язок, оволодіти способами діяльності (послідовність і наполегливість). Виділяють такі рівні пізнавальної активності (за Т.І. Шамовою):

відтворювальна активність (прагнення учня зрозуміти, запам’ятати і відтворити знання, оволодіти способом його застосування за зразком. Критерії: прагнення зрозуміти явище, що вивчається, з’ясувати у вчителя запитання типу "що це?", репродуктивна практична діяльносте під час виконання завдань учителя, систематичне виконання домашньої роботи;

інтерпретувальна активність (бажання учня збагнути суть явищ, встановити зв’язки між явищами (процесами), оволодіти способами дії в змінених умовах. Критерії: запитання типу "чому?", уміння самостійно пояснити взаємозалежності та взаємозв’язок явищ, стійкість вольових зусиль, епізодичне прагнення до самостійної пошукової діяльності;

творча активність (прагнення знайти новий спосіб діяльності, перенести знання і спосіб діяльності в невідомі до цього часу учневі умови). Критерії: інтерес до теоретичного осмислення явищ, що вивчаються, самостійного пошуку шляхів розв’язання проблем, які постають у процесі пізнавальної і практичної діяльності, високі вольові якості (наполегливість, цілеспрямованість, широкі стійкі пізнавальні інтереси).

На кожному із згаданих рівнів роль учителя (його безпосередня допомога) зменшується, зростає пізнавальна самостійність учнів, тобто здатність особистості діяти в процесі пізнання без сторонньої допомоги.

Шляхи активізації пізнавальної діяльності школярів постійно вдосконалюються. Найефективніші з них: проблемне навчання;

самостійна робота учнів; поєднання індивідуальних і колективних форм учбової діяльності школярів; диференційований підхід у навчанні; використання нових форм обліку і контролю навчальної діяльності; раціональне поєднання методів навчання в навчальному процесі; створення єдиної системи урочної і позаурочної навчально-пізнавальної діяльності тощо.

Це цікаво:

Дослідження основних умов формування духовних цінностей та соціально-позитивної поведінки старшокласників
Проведене дослідження дозволило виділити основні умови формування духовних цінностей: 1) організаційно-педагогічні умови, до яких належать: а) цілеспрямоване педагогічне спілкування; б) креативно стимулююча діяльність (створення ситуації успіху); в) науково методичне забезпечення педагогічного проц ...

Структура та функції естетичної культури особистості
Вирішення завдань у духовній сфері оновлення українського суспільства передбачає різнобічний розвиток культури почуттів сучасної людини. Домінування абстрактно-логічних способів мислення підростаючого покоління призвело до спрощення та примітивізації емоційного життя, девальвації художньо-естетични ...

Дидактичне значення наочних засобів навчання географії
Наочність − один з основних принципів викладання навчальних предметів. Створення яскравих образів, уявлень сприяє засвоєнню знань. Зрозуміло, що процес пізнання не обмежується зоровим образом дійсності й сприйняттям моделі, картини, умовної схеми. Мислення, абстрагуючись від конкретних образі ...