Володимир Великий

Насамперед це стосується прийняття 988 р. християнства і утвердження його як державної релігії, що сприяло рівноправному входженню Русі в коло європейських держав християнського світу, її консолідації і подальшому суспільному та культурному розвитку. Прийняття християнства означало приєднання до високорозвиненої візантійської культури, яка зберегла надбання античного світу і передавала їх усім європейцям. Адже саме в Давній Греції та Римі були закладені основи науки, філософії, політики, юриспруденції, естетики, літератури.

Для зміцнення християнства і поширення греко-візантійської культури Володимир заснував у Києві школу для дітей з вищих верств українського суспільства. Київська двірцева школа "книжного вчення" була державним навчальним закладом і утримувалась за рахунок казни. У ній навчалося 300 учнів. Діти були ізольовані від домашнього спілкування з батьками, які могли чинити язичницький вплив, хоч і прийняли християнство. У "Повісті временних літ" написано: "И нача ставит по градам церкви и попы, и люди на крещенье приводити по всем градом и селомь. Поставь нача поймати у нарочитые чады дьти й даяти нача на учете книжное". "Книжне вчення" означало не просту письменність, а ґрунтовну на той час освіту. Воно полягало в опануванні граматики, богослов'я, філософії, риторики, математики, співів, іноземних мов, — знань, які становили основу вищої освіти у Візантії та на Заході. У школі "книжного вчення" готували освічених людей, здатних розв'язувати складні питання державного управління, внутрішньої і зовнішньої політики.

Термін "школа" увійшов у вжиток на Русі лише в XIV ст. Тому стосовно навчального закладу Володимира він вживається умовно. За Володимира при храмах почали виникати школи, в яких готували священиків та майстрів високого фаху для спорудження та оздоблення церков.

Поряд з державною освітою невимушено і природно відбувалося засвоєння підростаючими поколіннями старовинних звичаїв, традицій, які продовжували зберігання у слов’янській сім'ї, її побуті. Синів княжого роду з три -чотиририрічного віку віддавали на виховання до сім'ї годувальника, якого добирали з управителів земель, Боярин готував княжича до участі в державних справах, дбав про фізичне виховання. Тодішні звичаї не дозволяли батькам відвідувати дитину. В період об'єднання руських земель така штучна родинність посилювала й поширювала особисті зв'язки київських князів з боярами та зміцнювала державу. Але згодом, коли загострилася міжусобна боротьба, виховання княжичів у чужих родинах мало руйнівні наслідки для єдності держави. Рідні брати втрачали родинні зв'язки за час виховання в родинах різних бояр і в боротьбі за київський престол ворогували один з одним. Високопоставлені годувальники також використовували свій вплив на вихованців у міжусобній боротьбі. У зв'язку з цим княжат стали виховувати досвідчені домашні вчителі — "дядьки", серед яких були й справжні педагоги. Боярських синів виховували під наглядом батьків або інших родичів. По трьох роках хлопця підстригали, уперше садовили на коня в святковій обстановці. Дітей до 7 років навчали стріляти з лука, володіти списом і арканом. З 12 років їх вчили справжніх військових хитрощів, тобто мистецтва бою.

Діти ремісників навчалися справи батьків у домашніх умовах. Дехто ставав учнем, підмайстром біля майстра певної справи — зброяра, кожум'яки, бондаря тощо. У сільській місцевості змалку залучали до робіт, визначених аграрним календарем. Діти опановували навички сільськогосподарської праці, засвоюючи народні знання про землеробство та утримання домашньої худоби. Календарна обрядовість вносила емоційний і естетичний елементи в буденну працю, робила її більш привабливою. Діти спостерігали навколишню природу, засвоювали народні прикмети, навчалися передбачати погоду. Такі знання допомагали успішному господарюванню: підвищенню врожайності, збереженню домашніх тварин тощо. Сприяла навчанню і народна мудрість, сформульована у прислів'ях. Наприклад, "Комар за тіло — овес у землю", "Зозуля закувала — пора сіяти просо" тощо. Стисло, просто і дохідливо викладена інформація добре запам'ятовувалась.

Перебуваючи у тісному спілкуванні з природою та постійно відчуваючи залежність від неї, селяни привчали дітей берегти довкілля. Для бешкетників існували спеціальні "загуки", заборони: "Не чіпай гнізда ластівки, бо будеш у ластовинні", "У лебедя каміння не кидай, бо спіткає горе". Виховну функцію мала не лише праця, а й дозвілля, звичаї родини. Діти були свідками й учасниками різних родинних подій, побутових обрядів — сумних і веселих, свят зустрічі чи проводів зими, весни, літа й осені. Спостерігаючи за дорослими, вони переймали певні моральні цінності, проймалися відповідними емоціями, наслідували способи поведінки дорослих.

Це цікаво:

Види диференціації
Диференційоване навчання. Класно-урочна система вимагає удосконалення навчального процесу шляхом диференціації завдань і методики навчання залежно від можливостей учнів. Навчально-виховний процес, який враховує типові індивідуальні особливості учнів, прийнято називати диференційованим, а навчання з ...

Історичні аспекти розвитку інформаційних технологій в педагогічній галузі науки
Друга половина XX століття подарувала людству ряд блискучих досягнень у галузі цифрової електронної обчислювальної техніки. Її становлення і розвиток характеризувалися стрімкими темпами. Адже завдяки появі комп'ютерів інформація, якою володіє людство, стала своєрідною сировиною для виробництва бага ...

Передумови виникнення організаторських здібностей у дітей
В ході спілкування з оточуючими розвивається і сама здатність до спілкування. Відомо, що людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Немовля – це «чиста дошка» (tabula rasa), на якій під впливом соціуму «пишуться» ознаки людяності. Немовля ...