Володимир Великий

Насамперед це стосується прийняття 988 р. християнства і утвердження його як державної релігії, що сприяло рівноправному входженню Русі в коло європейських держав християнського світу, її консолідації і подальшому суспільному та культурному розвитку. Прийняття християнства означало приєднання до високорозвиненої візантійської культури, яка зберегла надбання античного світу і передавала їх усім європейцям. Адже саме в Давній Греції та Римі були закладені основи науки, філософії, політики, юриспруденції, естетики, літератури.

Для зміцнення християнства і поширення греко-візантійської культури Володимир заснував у Києві школу для дітей з вищих верств українського суспільства. Київська двірцева школа "книжного вчення" була державним навчальним закладом і утримувалась за рахунок казни. У ній навчалося 300 учнів. Діти були ізольовані від домашнього спілкування з батьками, які могли чинити язичницький вплив, хоч і прийняли християнство. У "Повісті временних літ" написано: "И нача ставит по градам церкви и попы, и люди на крещенье приводити по всем градом и селомь. Поставь нача поймати у нарочитые чады дьти й даяти нача на учете книжное". "Книжне вчення" означало не просту письменність, а ґрунтовну на той час освіту. Воно полягало в опануванні граматики, богослов'я, філософії, риторики, математики, співів, іноземних мов, — знань, які становили основу вищої освіти у Візантії та на Заході. У школі "книжного вчення" готували освічених людей, здатних розв'язувати складні питання державного управління, внутрішньої і зовнішньої політики.

Термін "школа" увійшов у вжиток на Русі лише в XIV ст. Тому стосовно навчального закладу Володимира він вживається умовно. За Володимира при храмах почали виникати школи, в яких готували священиків та майстрів високого фаху для спорудження та оздоблення церков.

Поряд з державною освітою невимушено і природно відбувалося засвоєння підростаючими поколіннями старовинних звичаїв, традицій, які продовжували зберігання у слов’янській сім'ї, її побуті. Синів княжого роду з три -чотиририрічного віку віддавали на виховання до сім'ї годувальника, якого добирали з управителів земель, Боярин готував княжича до участі в державних справах, дбав про фізичне виховання. Тодішні звичаї не дозволяли батькам відвідувати дитину. В період об'єднання руських земель така штучна родинність посилювала й поширювала особисті зв'язки київських князів з боярами та зміцнювала державу. Але згодом, коли загострилася міжусобна боротьба, виховання княжичів у чужих родинах мало руйнівні наслідки для єдності держави. Рідні брати втрачали родинні зв'язки за час виховання в родинах різних бояр і в боротьбі за київський престол ворогували один з одним. Високопоставлені годувальники також використовували свій вплив на вихованців у міжусобній боротьбі. У зв'язку з цим княжат стали виховувати досвідчені домашні вчителі — "дядьки", серед яких були й справжні педагоги. Боярських синів виховували під наглядом батьків або інших родичів. По трьох роках хлопця підстригали, уперше садовили на коня в святковій обстановці. Дітей до 7 років навчали стріляти з лука, володіти списом і арканом. З 12 років їх вчили справжніх військових хитрощів, тобто мистецтва бою.

Діти ремісників навчалися справи батьків у домашніх умовах. Дехто ставав учнем, підмайстром біля майстра певної справи — зброяра, кожум'яки, бондаря тощо. У сільській місцевості змалку залучали до робіт, визначених аграрним календарем. Діти опановували навички сільськогосподарської праці, засвоюючи народні знання про землеробство та утримання домашньої худоби. Календарна обрядовість вносила емоційний і естетичний елементи в буденну працю, робила її більш привабливою. Діти спостерігали навколишню природу, засвоювали народні прикмети, навчалися передбачати погоду. Такі знання допомагали успішному господарюванню: підвищенню врожайності, збереженню домашніх тварин тощо. Сприяла навчанню і народна мудрість, сформульована у прислів'ях. Наприклад, "Комар за тіло — овес у землю", "Зозуля закувала — пора сіяти просо" тощо. Стисло, просто і дохідливо викладена інформація добре запам'ятовувалась.

Перебуваючи у тісному спілкуванні з природою та постійно відчуваючи залежність від неї, селяни привчали дітей берегти довкілля. Для бешкетників існували спеціальні "загуки", заборони: "Не чіпай гнізда ластівки, бо будеш у ластовинні", "У лебедя каміння не кидай, бо спіткає горе". Виховну функцію мала не лише праця, а й дозвілля, звичаї родини. Діти були свідками й учасниками різних родинних подій, побутових обрядів — сумних і веселих, свят зустрічі чи проводів зими, весни, літа й осені. Спостерігаючи за дорослими, вони переймали певні моральні цінності, проймалися відповідними емоціями, наслідували способи поведінки дорослих.

Це цікаво:

Концептуальні положення
Цілісну систему навчальної діяльності учнів на занятті становлять фронтальна, індивідуальна та групова діяльність. Вони пронизують увесь навчальний процес. З'ясуємо сутність і встановимо особливості групової навчальної діяльності школярів на основі порівняння її з фронтальною та індивідуальною. У ф ...

Що вивчає соціальна педагогіка
У найширшому вигляді відповідь на це питання таке: соціальна педагогіка вивчає соціальне виховання людини, яке відбувається фактично впродовж усього життя. Визначити роль і місце соціального виховання в житті людини можна лише порівнюючи його з такими процесами, як розвиток і соціалізація. Розвиток ...

Зміст і структура іншомовної соціокультурної компетенції
В умовах сьогодення іноземна мова розглядається як засіб спілкування й залучення до культури іншого народу, що поступово стає домінантною стратегією викладання іноземної мови в сучасній школі. Особлива увага до вивчення іноземної мови в початковій ланці освіти пояснюється схильністю до засвоєння мо ...