Структура соціокультурної компетенції і характеристика її компонентів

Педагогіка і виховання » Формування соціокультурної компетенції основної школи » Структура соціокультурної компетенції і характеристика її компонентів

Сторінка 1

В основу структури соціокультурної компетенції покладено принцип інтеграції змісту соціокультурної компетенції: знань (країнознавчі, лінгвокраїнознавчі, соціолінгвістичні); умінь і навичок застосовувати ці знання.

А відтак, під соціокультурною компетенцією розуміється інтегративна властивість особистості, що виражається в гармонії країнознавчої, лінгвокраїнознавчої, соціолінгвістичної компетенції, які дозволяють індивідові розуміти закономірності розвитку культури як процесу створення, збереження і трансляції загальнолюдських цінностей, орієнтуватись у традиціях, реаліях, звичаях, духовних цінностях не лише свого народу, але й інших націй, уміти спілкуватись іноземною мовою у сучасному світі, оперуючи культурними поняттями й реаліями різних народів.

Структура соціокультурної компетенції (за Т. Колодько) показана на рис. 1.

image001

Рис. 1. Структура соціокультурної компетенції

Комунікативна компетенція

є складним, системним утворенням. За твердженням Р. Белла, у сучасній соціолінгвістиці її розуміють саме як систему, що виконує функцію балансування існуючих мовних форм, які визначаються з опорою на мовну компетенцію комуніканта на тлі певних соціальних функцій. А відтак, починаючи з 80-х років, з'являються окремі моделі її як системи (M. Canale, G. Caspar, R. Clifford, K. Faersh, M. Halliday, G. Manby, S. Savignon, M. Swain, G. Widowson). Розглянемо деякі з них.

В. Коккота подає таку модель комунікативної компетенції:

1) фонологічна компетенція;

2) лексико-граматична компетенція;

3) соціолінгвістична компетенція;

4) країнознавчі знання, навички й уміння, що забезпечуються дискурсивною, ілокутивною та стратегічною компетенціями.

В. Топалова пропонує іншу модель комунікативної компетенції:

1) країнознавча компетенція;

2) соціолінгвістична компетенція;

3) лінгвістична компетенція;

4) дискурсивна компетенція;

5) стратегічна компетенція;

6) ілокутивна компетенція.

Е. Пасов стверджує, що основна задача комунікативної компетенції полягає в тому, щоб розуміти співрозмовника на будь-якому рівні обміну інформацією. Таким чином, можна стверджувати, що комунікативна компетенція є найбільш повним вираженням прямого і зворотного зв’язку між суб’єктами спілкування.

У комунікативну компетенцію включаються наступні найважливіші вміння:

· читати й розуміти нескладні, автентичні тексти (з розумінням основного змісту й з повним розумінням);

· усно спілкуватися в стандартних ситуаціях навчально-трудових, культурних, побутових сферах;

· в усній формі коротко розповісти про себе, оточенні, переказати, виразити думку, оцінку.

· уміння письмово оформити і передати елементарну інформацію (лист).

Так визначається мінімальний рівень комунікативної компетенції у державному освітньому стандарті з іноземних мов.

Соціокультурна компетенція –

є складовою частиною комунікативної компетенції.

Іншомовна соціокультурна компетенція – це знання культурних особливостей носіїв мови, їх звичок, традицій, норм поведінки, етикету і вміння розуміти та адекватно використовувати їх у міжкультурній комунікації, залишаючись при цьому носієм іншої культури.

Соціокультурна компетенція визначає успішність спілкування з представниками іншомовної культури, і дозволяє почувати себе впевнено та комфортно в іншомовному середовищі.

Країнознавча компетенція

– сукупність знань про країну, мова якої вивчається, а також здатність використовувати національно-культурний компонент мови з метою спілкування, – зазначає М. Нефедова.

Помітне розходження культур у носіїв різних мов в основному визначається різними матеріальними й духовними умовами існування відповідних народів і країн, особливостями їх історії, культури, суспільно-політичного устрою, політичної системи тощо. Таким чином, загальновизнаним став висновок про необхідність глибоко знати специфіку країни, мова якої вивчається, а тим самим і про необхідність оволодіння країнознавчою компетенцією як однією з головних у навчанні іноземним мовам.

Лінгвокраїнознавча компетенція.

Аспект методики викладання ІМ, в якому досліджуються проблеми ознайомлення учнів з новою для них культурою, називається лінгвокультурознавство.

Лінгвокультурознавство має власний матеріал дослідження, на думку Г. Томахіна ця дисципліна є сугубо лінгвістичною, тому що предметом її є факти мови, які відбивають особливості національної культури, що вивчаються за допомогою мови.

Страницы: 1 2 3 4

Це цікаво:

Психолого-педагогічні чинники, умови та засоби формування умінь усвідомленої саморегуляції виконавської діяльності у майбутніх вчителів музики
Опанування вмінь усвідомленої саморегуляції виконавської діяльності виступає як важливий спосіб підвищення успішності цієї діяльності за рахунок оволодіння засобами та техніками її регуляції. Разом з тим, опанування вказаними вміннями як операціональним забезпеченням процесу саморегуляції виступає ...

Використання комп'ютерних технологій
Залучення комп'ютерних технологій та Інтернету додає проекту більшого динамізму, змінює його часові межі та найголовніше навчає обробляти та аналізувати великий обсяг інформації. Під цим кутом зору вартий уваги так званий WWW-проект, який передбачає наступні етапи: отримання студентами завдання, по ...

Аналіз передового педагогічного досвіду з формування вмінь та навичок самостійної роботи в учнів початкових класів
За допомогою яких методів вдається реалізувати розвивальні цілі уроку?В своїй роботі користувалися перш за всеметодом проблемного навчання і формування творчих здібностей учнів. Невід'ємною частиною цього методу є евристична бесіда, під час якої, під керівництвом вчителя, учні проходять весь шлях п ...

Інтерактивні уроки

Інтерактивні уроки

На початку ХХІ століття соціокультурний розвиток людства визначив закріплення складної та суперечливої тенденції, що дістала назву глобалізації.

КАТЕГОРІЇ

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.novapedahohika.com