Зміст формування соціокультурної компетенції учнів середніх класів

Педагогіка і виховання » Формування соціокультурної компетенції основної школи » Зміст формування соціокультурної компетенції учнів середніх класів

Сторінка 3

І. Баженова вважає, що мова тіла або соматична мова (грец. soma “тіло”, “корпус”), містить у собі комунікативні рухи, психофізичні симптоми емоційного стану, некомунікативні рухи.

За своєю функцією соматична мова подібна до вербальної мови.

Комунікативні рухи містять у собі так названі кинемо, або автоматизовані рухи, які відрізняються прямим зв'язком з мовним повідомленням, вони доповнюють і замінюють мову.

Особливої уваги викладача заслуговують кинемо, що не збігаються у виконанні при співпадаючих змістах у комунікативній поведінці носіїв української і англійської мов.

На уроці англійської мови особливо на початковому (або середньому) етапі вчителем часто використовується жест, що позначає рахунок на пальцях, при цьому важливо виконувати цей жест правильно й домогтися точного його виконання учнями. При рахунку англійською мовою зігнуті пальці лівої руки, починаючи з великого пальця, розгинаються пальцями правої руки; в українських жестах, пальці, починаючи з мізинця, згинають.

На уроках ІМ можна також використати жест постукування кісточками пальців по столі, що виражає у західноєвропейських країнах традиційне вітання у викладачів, а також вираження схвалення й задоволення від блискуче прочитаної лекції.

Становить інтерес невелика група кинемо, що не збігаються в змістах при співпадаючому виконанні.

Наприклад, у англійській традиції жест “вдарити по рукам” пов'язаний із ситуаціями вітання й прощання. В українській культурі даний жест має значення – “укласти угоду”; жест “клацати пальцями” у англійській традиції пов'язаний із залученням уваги, що іноді вживається й у школі учнями з метою залучення увагу вчителя. В українській традиції значення даного жесту – вираження помилки й досади.

Вище перераховані комунікативні рухи тією чи іншою мірою можуть бути використані на уроці англійської мови.

Таким чином, невербальна поведінка комунікативно й національно обумовлена і повинна враховуватися при вивченні ІМ. Однак не всі розуміють, що мова жестів не є загальнолюдською мовою і нерідко переносить символіку жестів з однієї культури в іншу, у результаті чого комунікація не має місця або ускладнюється.

Навчаючи культурі невербального спілкування, стверджує І. Халєєва, не можна не залишити без уваги психофізіологічні симптоми емоційного стану й некомунікативні рухи, які відносяться до соматичної мови.

До емоційних симптомів відносять: зміна цвіту лиця; рухові симптоми (тремтіння рук і губ); звукові симптоми (плач, виття, втрата голосу). Вони в основному збігаються у всіх народів і спеціальної підготовки до їхньої інтерпретації не потрібно.

Некомунікативні рухи, що сигналізують про внутрішній емоційний стан мовця, зустрічаються тоді, коли мовець намагається заповнити паузи у мові або зазнає труднощів у формулюванні своєї думки.

Сюди відносяться звички, спрямовані для зняття внутрішнього напруження (кусати губи); рухи спрямовані на який-небудь предмет, що перебуває на самому мовці (крутити кільце на пальці, торкатися ґудзика); рухи спрямовані на якийсь предмет в оточенні мовця (крутити в руках ручку, олівець).

Наведений вище поділ основних типів жестів має вихід у методику: якщо завдання полягає у тому, щоб засвоїти комунікативну систему, і тільки, то можна обмежитися жестами, що заміняють вербальну мову. Якщо ж вивчаючий ІМ прагне звільнитися від будь-якого акценту, зокрема й від неправильного вживання жестів, йому доводитися приділяти увагу й некомунікативним жестам.

Останнім часом “жестова” проблематика стала входити в поле зору методистів.

Вважають, що в навчальному процесі бажано не відривати жести від мови, тому що в природному говорінні вони тісно зв'язані.

Оволодіння культурою невербального спілкування на уроці ІМ припускає те, що вчитель буде стежити за своєю жестикуляцією й зовнішнім проявом емоцій, і правильно виконувати й намагатися чіткого виконання учнями комунікативних і некомунікативних рухів, характерних для традицій країни мова якої вивчається.

Вчителеві необхідно приділяти особливу увагу й розробити свою програму викладання мовного етикету, тому що він має свої національні особливості й володіє рядом універсальних рис, загальних для різних народів.

Сюди ставляться самі принципи етикетного спілкування: стриманість, ввічливість, використання стандартних мовних формул у стандартних ситуаціях спілкування

Але при цьому є своя специфіка, своє конкретне мовне й поведінкове вираження у кожній лінгвокультурній спільноті, свої табу й імперативи.

Страницы: 1 2 3 4

Це цікаво:

Роль української народної педагогіки у процесі формування особистості школяра
Використання української народнопедагогіки в школі має здебільшого допоміжний характер. У чинних програмах для шкіл нашої держави українська народна творчість представлена дуже фрагментарно. Найрідніше і наймиліше, найближче, найсприйнятливіше й найзрозуміліше для кожної дитини, підлітка, юнака чи ...

Аналіз проблеми організації логопедичної допомоги в умовах сім’ї, яка виховує дитину порушеннями мовлення у психолого-педагогічній літературі
Діти з порушеннями мовлення – це діти, що мають відхилення в розвитку мовлення при нормальному слухові і збереженому інтелекті. Порушення мовлення різноманітні, вони можуть проявляться в порушенні вимови, граматичного складу, бідності словникового запасу, а також у порушенні темпу й плавності мовле ...

Авторські пропозиції
Формування позитивного ставлення учнів до пізнавальної діяльності є одним із найважливіших завдань особистісно орієнтованого навчання і виховання. Реалізацію цього завдання слід розпочинати з перших днів навчання дитини в школі. Наше дослідження стосується проблеми мотивації навчального процесу на ...

Інтерактивні уроки

Інтерактивні уроки

На початку ХХІ століття соціокультурний розвиток людства визначив закріплення складної та суперечливої тенденції, що дістала назву глобалізації.

КАТЕГОРІЇ

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.novapedahohika.com