Зміст формування соціокультурної компетенції учнів середніх класів

І. Баженова вважає, що мова тіла або соматична мова (грец. soma “тіло”, “корпус”), містить у собі комунікативні рухи, психофізичні симптоми емоційного стану, некомунікативні рухи.

За своєю функцією соматична мова подібна до вербальної мови.

Комунікативні рухи містять у собі так названі кинемо, або автоматизовані рухи, які відрізняються прямим зв'язком з мовним повідомленням, вони доповнюють і замінюють мову.

Особливої уваги викладача заслуговують кинемо, що не збігаються у виконанні при співпадаючих змістах у комунікативній поведінці носіїв української і англійської мов.

На уроці англійської мови особливо на початковому (або середньому) етапі вчителем часто використовується жест, що позначає рахунок на пальцях, при цьому важливо виконувати цей жест правильно й домогтися точного його виконання учнями. При рахунку англійською мовою зігнуті пальці лівої руки, починаючи з великого пальця, розгинаються пальцями правої руки; в українських жестах, пальці, починаючи з мізинця, згинають.

На уроках ІМ можна також використати жест постукування кісточками пальців по столі, що виражає у західноєвропейських країнах традиційне вітання у викладачів, а також вираження схвалення й задоволення від блискуче прочитаної лекції.

Становить інтерес невелика група кинемо, що не збігаються в змістах при співпадаючому виконанні.

Наприклад, у англійській традиції жест “вдарити по рукам” пов'язаний із ситуаціями вітання й прощання. В українській культурі даний жест має значення – “укласти угоду”; жест “клацати пальцями” у англійській традиції пов'язаний із залученням уваги, що іноді вживається й у школі учнями з метою залучення увагу вчителя. В українській традиції значення даного жесту – вираження помилки й досади.

Вище перераховані комунікативні рухи тією чи іншою мірою можуть бути використані на уроці англійської мови.

Таким чином, невербальна поведінка комунікативно й національно обумовлена і повинна враховуватися при вивченні ІМ. Однак не всі розуміють, що мова жестів не є загальнолюдською мовою і нерідко переносить символіку жестів з однієї культури в іншу, у результаті чого комунікація не має місця або ускладнюється.

Навчаючи культурі невербального спілкування, стверджує І. Халєєва, не можна не залишити без уваги психофізіологічні симптоми емоційного стану й некомунікативні рухи, які відносяться до соматичної мови.

До емоційних симптомів відносять: зміна цвіту лиця; рухові симптоми (тремтіння рук і губ); звукові симптоми (плач, виття, втрата голосу). Вони в основному збігаються у всіх народів і спеціальної підготовки до їхньої інтерпретації не потрібно.

Некомунікативні рухи, що сигналізують про внутрішній емоційний стан мовця, зустрічаються тоді, коли мовець намагається заповнити паузи у мові або зазнає труднощів у формулюванні своєї думки.

Сюди відносяться звички, спрямовані для зняття внутрішнього напруження (кусати губи); рухи спрямовані на який-небудь предмет, що перебуває на самому мовці (крутити кільце на пальці, торкатися ґудзика); рухи спрямовані на якийсь предмет в оточенні мовця (крутити в руках ручку, олівець).

Наведений вище поділ основних типів жестів має вихід у методику: якщо завдання полягає у тому, щоб засвоїти комунікативну систему, і тільки, то можна обмежитися жестами, що заміняють вербальну мову. Якщо ж вивчаючий ІМ прагне звільнитися від будь-якого акценту, зокрема й від неправильного вживання жестів, йому доводитися приділяти увагу й некомунікативним жестам.

Останнім часом “жестова” проблематика стала входити в поле зору методистів.

Вважають, що в навчальному процесі бажано не відривати жести від мови, тому що в природному говорінні вони тісно зв'язані.

Оволодіння культурою невербального спілкування на уроці ІМ припускає те, що вчитель буде стежити за своєю жестикуляцією й зовнішнім проявом емоцій, і правильно виконувати й намагатися чіткого виконання учнями комунікативних і некомунікативних рухів, характерних для традицій країни мова якої вивчається.

Вчителеві необхідно приділяти особливу увагу й розробити свою програму викладання мовного етикету, тому що він має свої національні особливості й володіє рядом універсальних рис, загальних для різних народів.

Сюди ставляться самі принципи етикетного спілкування: стриманість, ввічливість, використання стандартних мовних формул у стандартних ситуаціях спілкування

Але при цьому є своя специфіка, своє конкретне мовне й поведінкове вираження у кожній лінгвокультурній спільноті, свої табу й імперативи.

Це цікаво:

Сутність та основні властивості кольору
Колір - найкращий зображувальний і емоційний засіб живопису. За допомогою кольору, приведеного в творі в гармонійну систему, передаються краса й багатство барв реального світу, матеріальність предметів, їхнє природне забарвлення. Різноманітні предмети навколишньої дійсності відрізняються один від о ...

Дидактичні особливості словесних методів навчання
У структурі методики початкового навчання провідне місце займають такі словесні методи, як розповідь і бесіда. Виходячи з суті методу навчання, розповідь є способом організації взаємозв’язаної діяльності учителя й учнів, в якій учитель виконує функції джерела навчального змісту і суб’єкта керування ...

Принципи роботи логопеда з батьками
1) партнерство з батьками – логопед розглядає батьків не як об’єкт свого впливу, а як рівноправних партнерів у логопедичній роботі з дитиною. Завдяки цьому принципу долається дистанція і недовіра, яка часто виникає у батьків до фахівців, і навпаки – вони прагнуть підтримки, допомоги логопеда, присл ...