Історія виховання

Сторінка 1

Виховання як основна категорія педагогіки є об`єктом пильної уваги вчених на протязі усієї історії розвитку педагогічної думки. Разом з тим проблема змісту поняття «виховання» як би запрограмована на постійну новизну і актуальність, бо воно має принципіальне значення, тому що смислове наповнення цього поняття визначає основні підходи до цілей, задач і засобів педагогічної діяльності.

З іншого боку, виховання – це вічна і загальна категорія суспільного життя. Очевидно, що соціальний феномен виховання значно ширше визначаючого його терміна. Спробуємо стисло прослідкувати, як змінювались мета і зміст виховання в історії розвитку нашого суспільства. Ці зміни находять відображення, як правило, в уточнюючому визначенні, яке додається до цього слова: родинне виховання, народне виховання, моральне виховання та ін.

У вітчизняній історії джерела виховання йдуть у старослов`янську язичну етнокультурну. Прийняття християнства на Русі було важливим поворотом у розвитку російської культури і освіти. Літописи та інші документи, які дійшли до нас дають уявлення про виховні традиції Стародавньої Русі.

Перехід від язичництва до християнства був тривалий та драматичний, проте релігія поступово упросила свої позиції і зрештою утвердилась як домінуюча ідеологія. Саме релігія виступала у ролі берегині загальнолюдських цінностей. У релігійній літературі, проповідях вміщується постійне звертання до моральних заповідей. Тому християнське виховання, в основі якого було засвоєння новим поколінням християнської моралі, було провідним аж до Жовтневої революції 1917 року. В суспільстві була розроблена і ефективно діяла система християнського виховання, яка містила і певну політику держави, коли одним з основних принципів виховання, на якому будувався навчально-виховний процес у школах, оголошувалось «єдність» православ’я, самодержавства і народності. У 70 – 80-і роки 19 ст. в Росії єдине Міністерство освіти і духовних справ. Закон Божий є одним з основних предметів в освітніх закладах. Здійснюється це виховання усіма соціальними інститутами: родиною, школою, церквою та ін.

Докорінний поворот у змінах мети і змісту виховання був зроблен після революції, коли відбувся розрив з християнським вихованням, найбагатшим спадком вітчизняної педагогічної думки і практики.

Це явище породило у вчених-педагогів чисельні дискусії: що є предметом педагогічної науки, який повинен бути взаємозв`язок між суспільством і школою, яка роль школи у вихованні зростаючого покоління, чи може школа вплинути на соціальну середу та ін. У ці роки міцно закріпився термін соціальне виховання. У перші роки радянської влади проблема соціального виховання була однією з відомих у педагогіці. Це обумовлено, принаймні, двома факторами: соціальним положенням дітей у Росії і активним розвитком педології.

Сирітство, бездоглядний, безпритульний, правопорушення серед дітей – «соціальні хвороби» суспільства і найгостріші соціальні проблеми, які потребували свого рішення. Сторінки педагогічної і непедагогічної преси того часу мали такі заголовки, як «Новейшая система перевоспитания беспризорных», «Выбитые из социальной колеи дети», «Роль и место детского дома в системе социального воспитания детей» і т.д.

У Росії активно в той час розвивалась педологія. Її основною задачею було отримання систематизованих знань про дитину, необхідних для її виховання. Найбільш відповідальна і важлива галузь у системі виховання вважалась область соціального виховання.

Термін «соціальне виховання» частіше за все використовувався у скороченому вигляді – «соцвих». У період 1917–1930 рр. Він застосовується у двох основних значеннях: перше – визначення державного органу, функцією якого було управління дитячими виховними та освітніми закладами; друге – передача суспільного досвіду від одного покоління до іншого.

Соцвихами були місцеві органи влади, які управляли справами дошкільного і шкільного виховання і політехнічної освіти дітей, соціально-правовою охороною неповнолітніх, підвищенням кваліфікації вчителів, а також комітет по навчальній і дитячій книзі. Заклади, які входять в систему соцвиха, поділялись на заклади дошкільного виховання (дитячі садки, дитячі площадки), школи першої і другої сходинок; дитячі будинки, заклади для дітей з обмеженими можливостями (сліпих, глухих, розумово-відсталих), «інститути соціального виховання» – заклади для важко виховних дітей у віці від 8 до 16 років.

Страницы: 1 2

Це цікаво:

Фізичний стан дітей молодшого шкільного віку
ВІк 6–7 років є критичним періодом в житті дитини, в якому закінчується становлення більшості фізіологічних функцій, в результаті чого дитина володіє достатніми фізичними даними для навчання в школі. В той же час цей період є найбільш сприятливим для закладання практично всіх фізичних якостей. Прод ...

Проектування мотиваційних технологій навчання
Мотивація - внутрішня психофізична готовність суб'єкта до виконання діяльності. Готовність проявляється як за зовнішніми ознаками, так і за системою об'єктно-фізіологічних характеристик. Мотивація і пояснення суб'єктом причин своїх дій з посиланням на обставини, які спонукали його до вибору даних д ...

Аналіз диференційованого підходу у навчанні математики молодших школярів у педагогічному досвіді
Одне з головних завдань, яке закладено в Державному стандарті початкової загальної освіти – це орієнтація системи освіти на дитячу особистість, її розвиток. Освіта ХХІ століття – це освіта для людини. Практика доводить, що особистісно-розвивальна спрямованість освіти неможлива без диференційованого ...

Інтерактивні уроки

Інтерактивні уроки

На початку ХХІ століття соціокультурний розвиток людства визначив закріплення складної та суперечливої тенденції, що дістала назву глобалізації.

КАТЕГОРІЇ

Copyright © 2021 - All Rights Reserved - www.novapedahohika.com