Історія виховання

Сторінка 1

Виховання як основна категорія педагогіки є об`єктом пильної уваги вчених на протязі усієї історії розвитку педагогічної думки. Разом з тим проблема змісту поняття «виховання» як би запрограмована на постійну новизну і актуальність, бо воно має принципіальне значення, тому що смислове наповнення цього поняття визначає основні підходи до цілей, задач і засобів педагогічної діяльності.

З іншого боку, виховання – це вічна і загальна категорія суспільного життя. Очевидно, що соціальний феномен виховання значно ширше визначаючого його терміна. Спробуємо стисло прослідкувати, як змінювались мета і зміст виховання в історії розвитку нашого суспільства. Ці зміни находять відображення, як правило, в уточнюючому визначенні, яке додається до цього слова: родинне виховання, народне виховання, моральне виховання та ін.

У вітчизняній історії джерела виховання йдуть у старослов`янську язичну етнокультурну. Прийняття християнства на Русі було важливим поворотом у розвитку російської культури і освіти. Літописи та інші документи, які дійшли до нас дають уявлення про виховні традиції Стародавньої Русі.

Перехід від язичництва до християнства був тривалий та драматичний, проте релігія поступово упросила свої позиції і зрештою утвердилась як домінуюча ідеологія. Саме релігія виступала у ролі берегині загальнолюдських цінностей. У релігійній літературі, проповідях вміщується постійне звертання до моральних заповідей. Тому християнське виховання, в основі якого було засвоєння новим поколінням християнської моралі, було провідним аж до Жовтневої революції 1917 року. В суспільстві була розроблена і ефективно діяла система християнського виховання, яка містила і певну політику держави, коли одним з основних принципів виховання, на якому будувався навчально-виховний процес у школах, оголошувалось «єдність» православ’я, самодержавства і народності. У 70 – 80-і роки 19 ст. в Росії єдине Міністерство освіти і духовних справ. Закон Божий є одним з основних предметів в освітніх закладах. Здійснюється це виховання усіма соціальними інститутами: родиною, школою, церквою та ін.

Докорінний поворот у змінах мети і змісту виховання був зроблен після революції, коли відбувся розрив з християнським вихованням, найбагатшим спадком вітчизняної педагогічної думки і практики.

Це явище породило у вчених-педагогів чисельні дискусії: що є предметом педагогічної науки, який повинен бути взаємозв`язок між суспільством і школою, яка роль школи у вихованні зростаючого покоління, чи може школа вплинути на соціальну середу та ін. У ці роки міцно закріпився термін соціальне виховання. У перші роки радянської влади проблема соціального виховання була однією з відомих у педагогіці. Це обумовлено, принаймні, двома факторами: соціальним положенням дітей у Росії і активним розвитком педології.

Сирітство, бездоглядний, безпритульний, правопорушення серед дітей – «соціальні хвороби» суспільства і найгостріші соціальні проблеми, які потребували свого рішення. Сторінки педагогічної і непедагогічної преси того часу мали такі заголовки, як «Новейшая система перевоспитания беспризорных», «Выбитые из социальной колеи дети», «Роль и место детского дома в системе социального воспитания детей» і т.д.

У Росії активно в той час розвивалась педологія. Її основною задачею було отримання систематизованих знань про дитину, необхідних для її виховання. Найбільш відповідальна і важлива галузь у системі виховання вважалась область соціального виховання.

Термін «соціальне виховання» частіше за все використовувався у скороченому вигляді – «соцвих». У період 1917–1930 рр. Він застосовується у двох основних значеннях: перше – визначення державного органу, функцією якого було управління дитячими виховними та освітніми закладами; друге – передача суспільного досвіду від одного покоління до іншого.

Соцвихами були місцеві органи влади, які управляли справами дошкільного і шкільного виховання і політехнічної освіти дітей, соціально-правовою охороною неповнолітніх, підвищенням кваліфікації вчителів, а також комітет по навчальній і дитячій книзі. Заклади, які входять в систему соцвиха, поділялись на заклади дошкільного виховання (дитячі садки, дитячі площадки), школи першої і другої сходинок; дитячі будинки, заклади для дітей з обмеженими можливостями (сліпих, глухих, розумово-відсталих), «інститути соціального виховання» – заклади для важко виховних дітей у віці від 8 до 16 років.

Страницы: 1 2

Це цікаво:

Структура та форми організації процесу навчання
Навчання наряду із грою та працею розглядається як один із найважливіших видів діяльності людини. У широкому значенні навчання – це процес засвоєння історичного досвіду людства. В більш вузькому – двобічний процес, взаємодія між тим, хто навчає, та тим, хто навчається. Це своєрідний процес керуванн ...

Гра як нетрадиційна форма навчання іноземної мови
Основною формою організації навчального процесу у всіх типах шкіл був і залишається урок. Практика в школі свідчить, що сучасний урок іноземної мови надзвичайно багатогранний процес педагогічної діяльності. Найголовніше в уроці - його цілісність, єдність форми і змісту, реалізація цілей і завдань. ...

Ігри та вправи, що розвивають мислення
Iгри та вправи, запропонованi нижче, спрямованi на розвиток найбiльш важливих якостей розуму: а) широти думки; б) гнучкостi розуму; в) швидкостi мислення; г) самостiйностi мислення. Запитання можна ставити учням, об’єднаним у команди. А можна запитання ставити iндивiдуально. 1. Професор лягає спати ...

Інтерактивні уроки

Інтерактивні уроки

На початку ХХІ століття соціокультурний розвиток людства визначив закріплення складної та суперечливої тенденції, що дістала назву глобалізації.

КАТЕГОРІЇ

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.novapedahohika.com