Особливості впровадження інновацій в українській освіті

Педагогіка і виховання » Особливості впровадження інновацій в українській освіті

Сторінка 3

Однак вітчизняні теоретики застерігають від спроби модернізувати вітчизняну освіту за допомогою псевдо-»інноваційних методик» та «технологій» та за допомогою «розмов» на конференціях та профільних засіданнях міністерства освіти. М.Култаєва охарактеризувала відповідні зусилля чиновників від освіти таким чином: «підвищена активність у галузі методичних розробок є показником стагнації педагогічного мислення, що має негативні наслідки і для тих, хто вчить, і для тих, хто навчається». таку точку зору поділяє також М.Ліпін, який слушно відмічає, що «інноваційна діяльність, що не містить у собі творчості, приречена на безплідність, на симуляцію інновацій» . Він стверджує що подібний підхід до впровадження інновацій у вітчизняну освіту може стати засобом «керованого застарівання». Цьому сприяє така тенденція, що інновації заради ринкового успіху, зміни заради погоні за новизною стають суттєвою проблемою нашого часу. Україні, як країні, що розвивається, теж складно поки що опанувати інноваційний характер сучасного глобалізованого світу. Сподівання вітчизняних політиків на потужність економічних інновації затьмарює відсутність тих, хто може, а головне, хоче управляти цими процесами. Вітчизняна еліта марить про науково-технічні та технологічні інновації для економічного росту, залишаючи без належної уваги їх підґрунтя – соціокультурні умови для інноваційного розвитку. «Необхідні для інноваційної діяльності свобода та автономія індивідуума, – пише М.Ліпін, – майже відсутні в державних установах з притаманною їм адміністративно-авторитарною системою управління».

Авторитарне минуле пострадянського простору глибоко вкоренилося в в більшості сферах нашого життя, в тому числі і в способах організації інноваційної діяльності, що особливо яскраво виявляється у вітчизняних державних організаціях. М.Ліпін вважає, що модель управління, яка використовується ними, є безнадійно застарілою, і це стосується всіх державних органів, підприємств та установ. Тому складається парадоксальна ситуація, за якої на сьогодні держава є не стільки «головним двигуном» для інноваційного розвитку, скільки системним фактором, що унеможливлює їх успішне впровадження у всі сфери соціального та економічного життя. Паралізованій чиновницьким всевладдям, застиглій авторитарній державі та олігархічній системі економіки не потрібні справжні інноваційні процеси – вони загрожують її «райському» (завдяки небаченому раніше рівню корупції та казнокрадства) існуванню. Тому тихий опір інноваціям у рамках цієї системи чиниться на всіх рівнях системи через їх симуляцію. Псевдо-реформи та псевдо-інновації в державних секторах (медицині, освіті, армії, міліції, державній службі) – це симуляція реакції на сучасні виклики глобалізації.

Зрозуміло, що в рамках такої псевдо-інноваційної моделі управління ефективність буде вкрай низькою. М.Ліпін вважає, що одним з факторів, які визначають такий стан управління у вітчизняних державних установах, є майже повна відсутність «менеджменту наукових та творчих процесів».

Орієнтиром інноваційної освітньої діяльності має бути особистість, що передбачає зусилля щодо створення сприятливих умов формування особистості, на всезагальну основу особистості. Такою основою в класичній філософський традиції М.Ліпін вважає свободу та творчість, тобто здатність людини бути таким началом буття, що не детермінується зовнішніми причинами, а самодетермінується, саме себе творить. Освітній процес повинен організовуватися як адекватний людському буттю, а не авторитарно-бюрократичній моделі організації та управління процесом освіти. Без свободи гине і творчість, і можливість якісних соціально-культурних інновацій.

Інноваційний розвиток освіти, на думку вітчизняних дослідників, гальмується неготовністю багатьох педагогів та керівників до інноваційної освітньої діяльності, сприйняття та застосування інновацій. Ця проблема стає надзвичайно актуальною останнім часом, коли набули поширення нові інноваційні освітні технології, застосування яких відповідає потребам і запитам сучасної учнівської молоді, надає певні конкурентні переваги навчальним закладам. Вимогою новітнього часу є інноваційна освіта, яка заснована на інтеграції найбільш сучасних і ефективних технологій з інтенсивною науковою діяльністю відповідно до потреб ринкової економіки та демократичної культури. Інноваційні педагогічні технології стають типовим явищем освітянської практики, готовність до їх застосування – вимогою до усіх педагогів.

Готовністю педагога до інноваційної діяльності є ціннісна настанова, яка мобілізує особистість на створення інновацій, їх освоєння та використання. Готовність до інноваційної діяльності поєднує соціально-психологічну готовність педагога та його професійну підготовленість. Варто додати до цього матеріальну зацікавленість та соціальну захищеність педагога, чим нехтує державна система освіти в Україні. Статистика свідчить – за час незалежності в Україні кількість студентів на 10 тис. населення в цілому зросла (з 310 до 392), однак частка студентів педагогічних вищих навчальних закладів знизилася (з 11% у 1998 р. до 8% у 2000 р.), що пов’язано передусім з низькою заробітною платою вчителів. Варто задати риторичне запитання – чи буде бідний педагог в змозі сприймати освітні інновації? Якщо деталізувати його – чи може бідний педагог придбати персональний комп’ютер і програмне забезпечення, чи може оплатити інноваційне навчання за кордоном і т.ін.?

Страницы: 1 2 3 4

Це цікаво:

Університет як інтелектуальний осередок
Інтелектуальна енергія, творча сила – це головне багатство нації і основний ресурс прогресивного розвитку. Університет (від нім. Universität, яке, у свою чергу, походить від лат. Universitas - сукупність, спільність) - вищий навчальний заклад, де готуються фахівці з фундаментальних і багатьом ...

Використання рольових ігор у процесі формування в учнів соціокультурної компетенції
Природа соціокультурної компетенції полягає в ціннісному ставленні до загальнолюдської та національної культури, прагненні до діалогічного спілкування з іншими народами й культурами. Сформованість соціокультурної компетенції дозволяє учасникам міжкультурного спілкування, з одного боку, збагнути поч ...

Характеристика позаурочної і позакласної роботи з природознавства в початковій школі
Основною формою організації навчання є урок. Проте на уроці вчитель не завжди може показати пристосування живих організмів до навколишнього середовища, продемонструвати взаємозв’язки і залежності, що існують у природі. Тому з уроками тісно пов’язані інші додаткові форми організації навчання природо ...

Інтерактивні уроки

Інтерактивні уроки

На початку ХХІ століття соціокультурний розвиток людства визначив закріплення складної та суперечливої тенденції, що дістала назву глобалізації.

КАТЕГОРІЇ

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.novapedahohika.com