Життєвий і творчий шлях

Незважаючи на офіційну заборону Х.Д. Алчевська з юних років вивчала і пропагувала творчість великого Кобзаря, словом та іменем його запалювала серця і душі молодого покоління. Гортаючи щоденники Х.Д. Алчевської за 60-ті роки мимоволі звертаємо увагу на сторінки, присвячені Т.Г. Шевченку: «Я до того зачитуюся ним, що і плачу і сміюся – ніби переживаю з Оксаною і Марком і їх радощі, і їх горе. Скільки задушевного чується у цих віршах, просто не можливо відірватися, особливо подобається мені «Наймичка» – досі болять очі, так я… плакала». Про захоплення Х.Д. Алчевською творами великого Кобзаря, про любов до народного поета свідчить її автобіографічний лист до відомого українського письменника М.І. Павлика: «Юна, запальна… я так читала «Наймичку», «Катерину», «Тополю» та інші твори нашого геніального поета, що не було слухача, починаючи від хати й кінчаючи панськими хоромами, в яких я не викликала б сліз…».

У заснованій Алчевською школі «Шевченко відіграє почесну роль». І в роки репресій… – згадувала Христина Данилівна, – я роздавала «Кобзар» Шевченка направо і наліво – цей Новий завіт української літератури і… зберегла українську пісню.

Вийшовши у 1862 р. заміж за українця Олексія Кириловича Алчевського, Христина Данилівна переїхала з чоловіком до Харкова, де жила і працювала до кінця свого життя. Х.Д. Алчевська завжди відчувала підтримку свого чоловіка, Олексія Алчевського (1835–1901), українського промисловця і банкіра. У середині 70-х рр. подружжя Алчевських розбагатіло. Проте в рік кризи (1901) чоловік збанкрутував. І хоча йому було виділено кредит, але в такій сумі, що не влаштовувала О. Алчевського, і він у відчаї кинувся під колеса потягу. Перед трагічною смертю він залишив листа своєму сину Григорію, де сповіщав, що своєю смертю він рятує сім’ю.

Найбільш яскраво виявила свої творчі сили і талант Х.Д. Алчевська в прогресивній боротьбі 60-х років за створення і поширення недільних шкіл для трудящих. Навчившись читати «по-малоросійськи», вона стала працювати в недільній школі, навчати інших за маленькими різнокольоровими книжками, що видавались тоді «Громадою» і називалися «Метеликами». Громада боготворила цю енергійну жінку і називали її «Гетьманшею». А юний поет Мова (Василь Лиманський) присвятив їй такі вірші:

І я кохаю Вас, глибоко,

Та не за очі й не за губки,

Не за приваби за ласні,

Що інших манять і в вісні,

Не як мету свого бажання

Таємних мрій і спогадання,

А як народа свого жінку,

Привітну й щиру українку.

Кохаю, пані, я за теє,

Що серце Ваше молодеє

З народним серцем рівно б’ється,

Од його радощів сміється,

Його жадобою горить,

Його уразами болить,…

Однак не довго святкувала Україна весну свого відродження. Настали часи репресій. Були заборонені в школі малоросійська книга, пісня. Проте Х.Д. Алчевська продовжувала працювати в недільній школі. Ця нелегальна недільна школа Алчевської проіснувала майже вісім років. І тільки у 1869 р., коли у Харкові було створено Товариство поширення грамотності серед народу, Х.Д. Алчевська зі своїми колегами ввійшла до його складу, з’явилася можливість порушити питання про офіційне відкриття недільної школи. Однак у Алчевської не було диплома на право викладання. Довелося складати екзамени. Тільки у 1870 році було отримано дозвіл на легальне відкриття недільної жіночої школи, очоливши яку, Х.Д. Алчевська виявила себе талановитим педагогом, методистом, організатором народної освіти.

Недільна школа з самого початку мала демократичне спрямування. Учительками недільних шкіл під її керівництвом було укладено три «Книги для дорослих». Кожна книга містила багато цінного для виховання молоді в дусі демократичних ідей. У недільній жіночій школі прищеплювалась учням любов до рідної мови.

Однак Б. Грінченко, якій учителював у школі Х.Д. Алчевської в селі Олексіївні, та його однодумці будуть звинувачувати Алчевську у надмірній «русифікації» народної освіти. А всіх тих, хто підтримував педагогічну діяльність Алчевської, називали «перевертнями». Але перехід Алчевської, з метою легалізації, на навчання російською мовою зовсім не означав зневажання мови української. Навпаки, і українська мова, і українська пісня залишались у школі поряд з братньою російською. Читаючи селянам Шевченка, Шекспіра, Островського, Кропивницького, учителька приходила до глибоко інтернаціональних висновків про те, що яскраві образи, створені великими талантами, близькі і зрозумілі не лише їх народу, а і всій людськості, бо містять у собі загальнолюдські муки, радощі і страждання.

Любов до рідної мови, до України вчила Алчевська і своїх дітей.

Старший син Х.Д. Алчевської Григорій Олексійович (1866–1920) – український композитор, автор симфонії «Альоша Попович», численних романсів та теоретичних праць про вокальну техніку.

Іван Олексійович Алчевський (1876–1917) – російський і український співак. Виступав у різних оперних театрах Росії, Західної Європи і США.

Це цікаво:

Вплив експериментального дослідження на ефективність навчання молодших школярів
З метою перевірки наведених теоретичних положень ми провели експериментальне дослідження з метою вивчення впливу наочності на рівень навчальних досягнень молодших школярів. У процесі проведення формувального експерименту залежно від цілей уроку і дидактичних особливостей виучуваного матеріалу ми ви ...

Особливості середовищного підходу у вихованні за Ю. Мануйловим
Підхід у вихованні є способом пізнання і розвитку особистості дитини, системою дій із середовищем, що перетворюють його в засіб діагностики, проектування і продукування виховного результату. Ю. Мануйлов звертає увагу на ту обставину, що поняття середовище повинно, по-перше, бути ємним, багатовимірн ...

Складові ціннісного ставлення до природи
У дитини на ранньому етапі розвитку ставлення до природи не виходить за межі емоційно-чуттєвих реакцій і виражається в елементарних емоційних переживаннях: подобається ― не подобається, добре ― погано. Розвиток естетичних, моральних та Інтелектуальних почуттів відбувається не шляхом «пр ...