Зміст, структура, засоби та уміння усвідомленої саморегуляції музично-виконавської діяльності

Здатність до саморегуляції, як узагальнене вміння особистості досягати високої результативності шляхом самостійного ініціювання цілеспрямованої активності та управління нею в процесі оволодіння новими видами і формами діяльності, постає предметом уваги представників різних психологічних та педагогічних дисциплін. Останнім часом інтерес до проблем саморегуляції в науці зростає. Зокрема, створена секція «Психологія саморегуляції» в Російському психологічному товаристві, відповідна тематика обговорюється на спеціально організованих секціях і симпозіумах.

В. Моросановою зроблено спробу аналізу розвитку наукових уявлень про саморегуляцію у вітчизняній психології . Перший етап – 60-70 рр. ХХ століття, на думку автора, пов’язаний з розглядом саморегуляції крізь призму тлумачення принципу єдності свідомості і діяльності: людина як суб’єкт проявляє себе в різних видах активності (практична діяльність, спілкування, пізнання, поведінка і т.д.), які регулюються свідомістю. Суб’єкт свідомо висуває цілі, будує програму дій, осмислює та перетворює потреби, трансформує необхідне в здійснюване, усвідомлює психологічну ціну здійсненим діям. Таким чином, людина постає як особистість, відповідальна не тільки за свої вчинки, але й за мотиви, що лежать у їх основі. Діяльність людини обумовлює формування її свідомості, свідомість, в свою чергу, виконує регуляцію діяльності, поведінки. Таким чином було виокремлено регулятивну функцію психічного, яка здійснюється у єдності з функцією відображення дійсності.

В результаті теоретичного обґрунтування та практичного застосування принципу єдності свідомості й діяльності класики вітчизняної психології (Б.Ананьєв, Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та ін.) виявили та описали особливості та природу регуляції й саморегуляції поведінки особистості. Як підкреслював О. Леонтьєв, психічна регуляція є тим процесом, в якому здійснюються реальні зв'язки суб'єкта з предметним світом. У зв'язку з цим, Б. Ломов зазначав, що, вивчаючи діяльність, психологія розкриває або повинна розкривати механізми психічної регуляції цієї діяльності, тобто ті процеси, які забезпечують адекватність діяльності її предмету, засобам і умовам.

Деякими авторами (К. Абульханова-Славська, О. Брушлінський, О.Конопкін, В. Моросанова та ін.) здатність до саморегуляції розглядається як визначальна характеристика суб’єкту, поряд з його самостійністю та творчістю. У концепції К. Абульханової-Славської суб’єкт визначається як джерело породження і подолання протиріч між об’єктивними умовами діяльності та можливостями й домаганнями особистості, а саморегуляція розглядається як суб’єктна властивість, координатор різномодальних особистісних якостей, що забезпечує подолання протиріч та функціонування особистості в діяльності.

Психологічна природа саморегуляції активно вивчалась і вивчається українськими вченими. Питання активності людини як суб’єкта власної діяльності та поведінки знаходять висвітлення у працях І. Беха, В. Каліна, Г.Костюка, В. Котирло, О. Киричука, С. Максименка, В. Татенка та ін. Зокрема, В. Татенко звернув увагу на те, що людина як суб’єкт власної діяльності спрямовує активність не лише на світ речей та інших людей, але, насамперед, на самого себе. Іншими словами, суб’єкт діяльності здатен усвідомлювати сутність своїх психічних якостей та свідомо ставити перед собою мету, здійснювати розвиток власних психічних особливостей. Це стає можливим завдяки регулятивним психічним процесам (за ). Визначаючи сутність та закономірність розвитку саморегуляції поведінки у школярів, М. Боришевський пов'язує їх із здатністю дитини усвідомлювати себе суб'єктом та займати позицію суб'єкта. Саморегуляцію поведінки вчений розуміє як переважно усвідомлене, цілеспрямоване планування, побудову і перетворення суб'єктом власних дій та вчинків у відповідності до особистісно значущих цілей, актуальних потреб. Досліджуючи механізми саморегуляції, М. Боришевський підкреслює, що рефлективність є глобальною змістовно-функціональною характеристикою саморегуляції. Здатність до рефлексії дає індивіду можливість поєднувати в собі одночасно дві функції: функцію суб’єкта поведінки і функцію об’єкта вправляння. Це свідчить про те, що механізми саморегуляції поведінки поєднані зі сферою самосвідомості особистості.

Глибинний зв'язок між феноменами самосвідомості та саморегуляції висвітлюється в монографії В. Моросанової та О. Аронової [60]. На підставі проведеного авторами аналізу сучасних дослідницьких підходів було визнано провідну роль самосвідомості та її змістовних аспектів в регуляції поведінки. Авторки розглядають саморегуляцію як функціональний засіб суб’єкту, що дозволяє йому мобілізовувати свої особистісні та когнітивні можливості для реалізації власної активності. На їх думку, до саморегуляції в найбільш загальному психологічному розумінні відносять процеси ініціювання і постановки цілей активності, а також керування досягненням цих цілей. Тобто, процеси саморегуляції – це внутрішня цілеспрямована активність людини, яка реалізується за рахунок системної участі різних процесів, явищ та рівнів психіки. Процеси саморегуляції реалізуються цілісною системою, яка має певну принципову структуру, що проекціюється на різні рівні організації індивідуальності людини. Для психофізіологічних рівнів описані акцептори дії (П. Анохін), схема ТОТЕ, модель потрібного майбутнього (М. Бернштейн), контур саморегуляції (О. Конопкін) і подібні. Аналогічні моделі процесуальної регуляції створювалися для різних видів активності та діяльності (зокрема, учбової, операторської, спортивної тощо). Вважається, що чим вищим є рівень організації індивідуальності, на якому вони реалізуються, тим більшими є можливості усвідомлення цих процесів та суб’єктного впливу на їх формування і реалізацію.

Це цікаво:

Історія формування позитивної мотивації у навчанні та досягнення щодо цієї тими
Проблема розвитку мотивації досягнень учнів в процесі навчання англійській мові на уроках і в позакласній роботі залишається мало розробленою на даному етапі. Цій темі присвятили дослідницькі роботи такі люди як Е.И. Кирічук, Л.П. Кичатинова,А.И. Ліпкина, А.К. Маркова, Т.А. Матіс, А.Б. Орлова і ін. ...

Методика проведення експерименту
Аналіз наукових джерел показує, що реалізація цього виду дослідження може бути різною. Часто вивчення подібних питань однієї і тієї ж проблеми вимагає розробки самостійних методик. Розглянемо основні вимоги до проведення будь-якого типу експерименту. 1. Збирання емпіричних даних - всебічне вивчення ...

Небезпеки для учнів при роботі з ПК
Незважаючи на повне проникнення комп’ютера в професійну діяльність, в сферу навчання і відпочинку, сам комп’ютер обплутаний цілим клубком забобонів і пересудів, пов’язаних з його негативним впливом на здоров'я та психіку дитини. І мало хто наважується роз’яснити реальні проблеми, які пов’язані з тр ...