Зміст, структура, засоби та уміння усвідомленої саморегуляції музично-виконавської діяльності

Д. Благой вважає, що особливості сценічних станів більшою мірою детермінуються інтелектуально-творчими якостями особистості, ніж особливостями нервової системи. На його думку, творчий процес являє собою занурення в музику, захоплення нею, намагання наблизитися до особистості її творця, а естрадне хвилювання порушує його. Він звертає увагу на необхідність індивідуального підходу при корекції передконцертних станів.

Серед вітчизняних психолого-педагогічних досліджень останніх років, присвячених зазначеній проблемі, слід згадати дослідження Л. Котової, Г.Саїк, О.Хлєбнікової та ін. Так, розкриваючи структуру виконавської майстерності, Г. Саїк виокремлює, поряд з емоційним, нормативним, ціннісним та технічним компонентами, публічно-регулятивний компонент, який, на думку дослідниці, відображує уміння виконавця регулювати та коригувати власний психічний стан в умовах сценічної діяльності, здатність до збереження творчого самопочуття та художнього самовираження на естраді.

Досліджуючи проблему формування досвіду музично-виконавської діяльності, О. Хлєбнікова виділяє в структурі зазначеного феномена компонент "психологічна готовність до виконання твору", який відображає наявність знань, умінь та навичок саморегуляції психічного стану і психофункціонального фону у процесі виконання музичного тору.

Проблему формування виконавської надійності досліджували Л.Котова та Д.Юник. В дисертаційному дослідженні Л. Котової розглянуте формування емоційної стійкості майбутніх музикантів-педагогів як умова виконавської надійності. Дослідниця визначає саморегуляцію як структурний компонент надійності студента музично-педагогічного факультету. Дослідження Д. Юника зосереджено на увазі музиканта-виконавця як факторі формування виконавської надійності. Вчений робить висновок, що цілеспрямоване формування надійності гри спирається на залежність між характером роботи над музичними творами та свідомою регуляцією певними властивостями уваги.

Враховуючи складну побудову музично-виконавської діяльності, ми вважаємо, що поняття саморегуляції не може бути віднесеним тільки до функціонування музиканта в ситуації публічного виступу і повинно мати більш загальний зміст, бути включеним в структуру музично-виконавської діяльності на всіх її актуальних відрізках.

Можна констатувати, що в історії фортепіанної методики та теорії піанізму певною мірою були відрефлектовані окремі елементи системи організації та регуляції виконавської діяльності. Зокрема, положення про важливість наявності у виконавця яскравого уявлення про художній образ, сформованості вміння «слухати» себе під час виконання, визнання необхідності уміння аналізувати труднощі, з якими доводиться стикатися під час роботи над твором, раціонально організовувати свою роботу для подолання вказаних труднощів тощо, зараз є загальноприйнятими. Вперше вони були системно викладені в межах психотехнічного напрямку в теорії піанізму (перші десятиріччя ХХ століття), хоча окремі положення було сформульовано ще раніше у педагогічній або власній виконавській практиці крупних інструменталістів та фортепіанних методистів. Аналізуючи такі метафори, як «звукова картина уяви (розуму)» (І. Гофман), «розумова техніка», «техніка, зосереджена у мозку» (Т. Лешетицький, І. Гофман, Ф. Бузоні), «звукотворча воля» (енергетика внутрішнього слухового образу, що породжує його втілення в реальному звучанні – К. А. Мартинсен), можна дійти до висновку, що основна проблематика, яка підіймалася представниками психотехнічного напрямку – це проблематика саморегуляції як внутрішньої активності, що забезпечує досягнення результату за допомогою психічних засобів, а саме визначення та якісна характеристика її основних, ключових структурних ланок у високоефективній виконавській діяльності, а також шляхів її розвитку (прикладом може бути педагогічна система К. Леймера). Вияв специфічності саморегуляції у художній виконавській діяльності, навіть при неповноті відображення та описання цього явища, все ж являє вагомий здобуток цього напрямку, який не втратив свого значення й в теперішній час. Цінні рекомендації щодо організації навчально-виконавського процесу, формування внутрішніх регуляторів виконавської діяльності на різних етапах підготовки учня, різних актуальних відрізках його діяльності надані видатними музикантами-педагогами Л.Баренбоймом, І. Гофманом, Г.Коганом, Г. Нейгаузом, С. Савшинським та іншими.

Це цікаво:

Реальна картина використання гри у практиці підготовки дошкільнят до школи
Яка ж реальна картина використання дидактичної гри у практиці підготовки старших дошкільнят до школи? У пошуках відповіді на таке запитання ми організували спостереження занять із дошкільнятами, на яких застосовувались ігрові форми навчання, у дитячих садочках м. Броди (Львів}, м. Рівне (Рівне) та ...

Дидактична технологія - основа оптимізації навчального процесу
1. Проблема оптимізації навчального процесу і дидактична технологія. 2. Технологія вибору методів навчання. 3. Технологія вибору форм учбової діяльності школярів. 4. Технологія вибору доцільного змісту освіти. 5. Алгоритм підготовки вчителя до уроку. Ключові поняття: оптимізація навчального процесу ...

Типи дипломів
Certificat de studii - Сертифікат видається студентам, які закінчили навчання у вищому навчальному закладі, але не здали випускних іспитів на отримання ступеня. Diploma de absolvire a unui colegiu - Диплом, що засвідчує закінчення навчання в коледжі і здачу відповідних випускних іспитів. Diploma de ...