Зміст, структура, засоби та уміння усвідомленої саморегуляції музично-виконавської діяльності

Педагогіка і виховання » Формування вмінь усвідомленої саморегуляції музично-виконавської діяльності у майбутніх вчителів музики » Зміст, структура, засоби та уміння усвідомленої саморегуляції музично-виконавської діяльності

Сторінка 6

В своєму дослідженні ми також враховуємо здобутки не тільки психологічної та педагогічної науки, а й мистецької і викладацької практики, спираємось на узагальнене розуміння саморегуляції. Усвідомлена саморегуляція виконавської діяльності розглядається нами як свідома довільна внутрішня активність суб’єкта, спрямована на досягнення цілей, що приймаються ним в ході здійснення музично-виконавської діяльності на всіх її етапах, актуальних відрізках.

За О. Конопкіним та В. Моросановою, саморегуляція – це суто внутрішня активність, структурними компонентами якої є не безпосередньо мотиви, дії, операції, а процеси переробки інформації. Отже, процеси саморегуляції спрямовані на управління та забезпечення психічними засобами процесу досягнення певного результату. Психологічні засоби реалізації саморегулювання – це весь арсенал процесів активного відображення, внутрішнього моделювання та перетворення відображеної дійсності, що використовуються суб’єктом в залежності від своєї індивідуальності, конкретного виду активності та умов її здійснення. Успішність в різних видах діяльності (в тому числі й музично-виконавської) забезпечується сформованістю цілісної системи саморегуляції, а будь-який структурно-функціональний дефект процесу регуляції обмежує ефективність діяльності. Як вказує О. Конопкін, «якими б психічними засобами не реалізовувалися процеси саморегуляції, що мають недосконалу структуру, ці процеси не можуть призвести до найефективнішої побудови й реалізації самої виконавської активності, забезпечити її продуктивність». Разом з тим, положення про значимість розвиненості саморегуляції для ефективної діяльності не знижує гостроту проблеми психічних засобів, якими суб’єкт активності реалізує саморегуляцію. Від їх розвинення та досконалості, адекватності цілям й умовам активності залежить ефективність саморегуляції і, в кінцевому підсумку, діяльності. Отже, функціонально-структурний та змістовно-психологічний аспекти є єдиними і в сукупності визначають специфіку саморегуляції на конкретному рівні її проекції, в конкретному виді активності.

Розглянемо функціонально-структурний аспект саморегуляції виконавської діяльності. При його аналізі ми спираємось на структурно-функціональну модель саморегуляції довільної активності людини, розроблену О. Конопкіним та його учнями. Вона включає в себе такі основні ланки:

Ціль, що прийнята суб’єктом – розглядається як системоутворююча ланка, оскільки весь процес саморегуляції розгортається для досягнення прийнятої цілі в тому вигляді, як вона усвідомлена суб’єктом.

Модель значимих умов – відображає комплекс зовнішніх та внутрішніх умов, врахування яких суб’єкт вважає необхідним для успішного досягнення цілі. Є джерелом інформації, на основі якої людина здійснює програмування реалізації довільної активності.

Програма – інформаційне утворення, яке визначає характер, послідовність, способи та інші характеристики дій, спрямованих на досягнення цілі в умовах, які суб’єкт вважає значимими.

Суб'єктивні критерії досягнення цілі (критерії успішності) – ланка є специфічною саме для психічної регуляції. Несе функцію конкретизації та уточнення форми та змісту цілі. Вказані критерії відповідають суб’єктивному розумінню прийнятої цілі, рівню домагань та виконавським можливостям.

Контроль і оцінка реальних результатів – несе функцію оцінки проміжних та кінцевих результатів відносно системи прийнятих «критеріїв успіху».

Корекція системи саморегулювання – специфіка полягає в тому, що видимі зміни у виконавських діях можуть бути наслідком змін, які внесені під час діяльності в будь-яку ланку регуляторного процесу.

Вказані структурні компоненти саморегуляції розглядаються як такі, що є універсальними і набувають своєї специфіки при проекції у виконавську (навчально-виконавську) діяльність.

Ціль як «образ передбаченого результату, на досягнення якого спрямована дія людини» розглядається в якості центральної, системоутворюючої ланки регулятивної системи. Це підкреслюється також і в прийнятому нами визначенні усвідомленої саморегуляції виконавської діяльності. Цілі, які ставить перед собою суб’єкт музично-виконавської діяльності, визначаються особливостями суб’єкта та вимогами й умовами діяльності. Зокрема, на різних актуальних відрізках відбувається зміна предмету діяльності, на першій план виходять різні задачі, що й відображається у змісті прийнятих суб’єктом цілей. Основні цілі, специфічні для конкретних актуальних відрізків виконавської діяльності, представлені в Таблиці 1. 1. (при створенні Таблиці 1. 1. нами використана модель Ф.Сопова). Змістовно аналізуючи представлені в ній цілі, можна виділити два полюси, до яких вони тяжіють: цілі, пов’язані із досягненням високого художнього результату діяльності (оволодіння твором, створення та втілення виконавської концепції – «полюс твору») та цілі, пов’язані із професійним зростанням та перетворенням суб’єкта, оволодінням ним виконавською діяльністю, підвищенням майстерності (формування навичок, станів, ставлень – «полюс суб’єкту»). Обидва полюси присутні при цілеутворенні у виконавській діяльності на будь-якому її актуальному відрізку та на будь-якій стадії професійного розвитку музиканта. Разом з тим можна висловити припущення, що цілі суб’єктної віднесеності є найбільш значимими у навчально-виконавській діяльності, хоча їх усвідомлена постановка не завжди здійснюється суб’єктом самостійно. Вказані полюси співвідносяться із різними рівнями саморегуляції: власне діяльнісним, оперативним («полюс твору») та особистісним («полюс суб’єкту»). При тому, що змістовні характеристики саморегуляції на цих рівнях є різними, сама структура регулятивного контуру, його функціональний склад залишається тим самим.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Це цікаво:

Характеристика методів дослідження та аналіз аналітично-синтетичного методу
На почату дослідження було використано метод спостереження за поведінкою підлітків на уроках і у поза навчальний час. Метод спостереження полягає в тому, що експериментатор збирає інформацію, не втручаючись у ситуацію. Існує принципова відмінність наукового спостереження від життєвого, яке обмежуєт ...

Дидактика як педагогічна теорія навчання
Поняття про дидактику Дидактика – це дисципліна, яка досліджує навчання на теоретичному рівні. Вважається, що цей термін запровадив німецький педагог В.Ратне (1571-1635) для позначення мистецтва навчання. Аналогічно трактував дидактику в видатний чесько-польський педагог Ян Амос Коменський, який у ...

Принципи навчання в сучасній школі
1. Принцип навчання як дидактична категорія. 2. Характеристика системи принципів навчання; а) принцип виховуючого навчання; б) принцип наочності; в) принцип науковості; г) принцип систематичності; д) принцип доступності; е) принцип міцності знань, умінь і навичок; ї) принцип свідомості та активност ...

Інтерактивні уроки

Інтерактивні уроки

На початку ХХІ століття соціокультурний розвиток людства визначив закріплення складної та суперечливої тенденції, що дістала назву глобалізації.

КАТЕГОРІЇ

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.novapedahohika.com