Провідні педагогічні ідеї християнської теорії морального виховання, обґрунтовані представниками греко-католицької Церкви

Педагогіка і виховання » Моральне виховання учнівської молоді в Галичині кінця ХІХ початку ХХ століття » Провідні педагогічні ідеї християнської теорії морального виховання, обґрунтовані представниками греко-католицької Церкви

Сторінка 6

Висловлюючи своє розуміння мети виховання, духовні особи, зокрема, Митрополит Андрей Шептицький зазначав, що визначення цього поняття завжди носитиме відбиток світогляду педагога: «Ті люди, для яких людина є найвищим автономним єством, здатним до безконечного розвитку науки, мистецтва, культури, будуть у вихованні шукати розвитку цілої людської природи з всіма її прикметами і вадами, щоб виплекати носіїв найвищої і найвсестороннішої цивілізації; будуть плекати всестороннє знання, поезію і всякого роду мистецтво, творчого або критичного, тобто будуть прямувати до мети гуманістичного розвитку людства і одиниць». Отже, індивідуальне й суспільне життя, відповідне до розвитку культури й цивілізації своєї епохи, примноження духовних і матеріальних надбань й користання з них у майбутньому, не може і не повинно стати ціллю, а тільки засобом досягнення найвищої, найбільш повної і завершенішої, якою є слава Божа і власне щастя у вічному Спасінні.

Орієнтація не лише на дочасне, а на вічне життя стає неординарною оригінальною основою, визначальною рисою виховної системи, пропагованої духовенством, що відрізняє її від усіх інших. Виходячи з цих же підстав, отець Іриней Назарко стверджує, що ми не маємо права «через життя виховувати . тільки для життя», а повинні керуватись перспективою вічності. Особливої уваги заслуговує також визначення мети морально-релігійного виховання, як найбільш пріоритетного і базового. Детальне її тлумачення розробив Микола Конрад – священик, педагог, професор історії філософії й соціології Греко-Католицької Богословської Академії у Львові. «Ціль релігійного виховання, –писав він, – опановувати розум, волю і бажання молоді, так щоб її життя було самостійним, постійним життям духу, що впливає на зовнішні подробиці. Мотивами її дій має бути не лише користь, не лише уживання, але передовсім воля небесного Отця. Усі свої вчинки узгоджувати з законами Всевишнього, а не з позицій, туземних, матеріальних інтересів».

Переконуючи в правильності вибору мети виховання – «уможливити і переконати людину до повноти життя Божого і в Бозі», І.Назарко водночас критикує виховні системи різних країн (Росії, Італії, Німеччини, США), які обрали як базову основу виховання інші течії – наприклад прагматизм, екзистенціалізм тощо.

Комуністичне виховання, котре не визнає навіть Існування людської душі і відкидає найвищий ідеал – Бога, безумовно, не може бути прийнятним в якості методологічного підґрунтя виховного процесу у школі. Загрозою для розвитку наша єдина й неподільна власність, вона є підставою нашої оригінальності, нашої життєвої енергії, нашого таланту і здібностей. Звідси то й велика вартість її в житті й вихованні. Ця складова виховання становить найближчу перспективу. Вона передбачає самостійний розвиток людини, згідно з її власними ідеалами, засвоєння знань, формування умінь, навичок, світогляду, інтересів, розвиток здібностей, усвідомлення обов'язків та їх виконання. Розумний підхід до виховання індивідуалізму відстоював і Й.Сліпий. Він, зокрема, зазначав, що кожна людина має право вирізнятись з-поміж інших, стати багатшою, вдосконалити свої здібності та спосіб життя, лише в тому випадку, коли це здійснюється правомірним шляхом. Однак, поза увагою педагога не повинна залишатися і можливість появи негативних наслідків при невідповідному підході до виховання індивідуальності. Надмірний акцент індивідуалізму у вихованні зможе призвести і до прищеплення вихованцю таких рис, як гордість, зухвалість, самовпевненість, зарозумілість.

2. Суспільний аспект мети виховання. Ця ділянка виховання спричинена суспільною природою людини, її національною приналежністю, соціальним походженням, можливостями використання і творення духовних й матеріальних багатств і необхідністю їх примножування. Результатами цього виховання є готовність та здатність особи свідомо та якісно виконувати свої суспільні (національні, громадянські) обов'язки.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9

Це цікаво:

Роль спадковості і середовища в розвитку і формуванні особистості
Спадковість – це відновлення у нащадків біологічної подібності. У спадковість передаються: тип нервової системи, деякі безумовні рефлекси (оборонний, орієнтовний), конституція тіла, зовнішні ознаки та власне людські задатки (високоорганізований мозок, задатки до мови, ходіння у вертикальному положе ...

Осінні календарно-обрядові пісні
Учитель: Нарешті настає час, коли хлібороби бачать результати своєї праці — жнива. До них у давнину готувались, як до великого урочистого свята. Уявіть собі теплий ранок. Сонечко ще не зійшло, а люди, охайно вдягнені, вже йдуть на роботу. Це — перший день жнив. Як, на вашу думку, діти, працювати на ...

Педагогічне значення українського дитячого фольклору
Як зазначено в «Концепції національного виховання», визначальним є принцип народності виховання, що зумовлює потребу у формуванні насамперед національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу. Один із шляхів духовного відродження України — прилучення школярів до українського літературно ...

Інтерактивні уроки

Інтерактивні уроки

На початку ХХІ століття соціокультурний розвиток людства визначив закріплення складної та суперечливої тенденції, що дістала назву глобалізації.

КАТЕГОРІЇ

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.novapedahohika.com