Проблема виховання особистості у колективі в теоретичній спадщині А.С. Макаренка та В.О. Сухомлинського

Вагомий внесок у розробку теорії колективного виховання зробили два видатних педагоги нашої доби: А.С. Макаренко та В.О. Сухомлинський. Тривалий час вважалося, що їхні погляди на сутність проблеми збігалися. В В.О. Сухомлинський, як стверджував С. Соловейчик, життям свої продовжував А.С. Макаренка. Такої ж думки дотримувались більшість науковців і вчителів-практиків. І сьогодні ще зустрічаємось із подібними доводами: «Погляди А.С. Макаренка та В.О. Сухомлинського, – наголошує М.Д. Ярмаченко, – досить близькі між собою в основних принципових питаннях».

Які ж саме розбіжності були у поглядах А.С. Макаренка та В.О. Сухомлинського на виховання особистості у колективі і чим вони зумовлені? Відповіді на ці питання мають суттєве значення для педагогічної теорії та практики. «Говорити про погляди Сухомлинського на колектив, – слушно зауважує М. Сметанський, – означає говорити про ставлення Сухомлинського до Макаренка».

Одна із найістотніших розбіжностей полягає в тому, що Антон Семенович розглядав колектив як основний засіб, умову і мету виховання: «Найголовнішою формою виховної роботи, – писав він, – я вважаю колектив». В.О, Сухомлинський, не заперечуючи важливої ролі колективу, все ж наголошував, що це лише один із можливих засобів виховного впливу на особистість, хоча і надзвичайно сильний, через що його слід використовувати дуже обережно; у той же час застерігав від абсолютизації його значення: «Наївна віра в якусь фантастичну силу колективу часто приводить учителів до розчарування».

Дещо відмінними були погляди А.С. Макаренка і В.0. Сухомлинського на роль загально-шкільного колективу. Як відомо, Антон Семенович прагнув створити такий, який найповніше охоплював би життя усіх вихованців. «Школа, – стверджував він, – має бути єдиним колективом, у якому організовані всі виховні процеси, і окремий член цього колективу повинен відчувати свою залежність від нього – від колективу, повинен бути відданим інтересам колективу, відстоювати ці інтереси і в першу чергу дорожити цими інтересами».

В.О. Сухомлинський дотримувався тієї думки, що і загально-шкільний, і первинний колективи не можуть вмістити у собі всього багатства стосунків дітей, взагалі ставив під сумнів можливість існування першого. У зв'язку з цим, на відміну від А.С. Макаренка, він намагався зробити все можливе, аби дитина брала участь у житті декількох колективів, кожний з яких відкривав би перед нею ту чи іншу сторону багатогранного людського буття.

У структурі колективу, за А.С. Макаренком, важливими є зовнішня організація вихованців, налагодження стосунків взаємної вимогливості та відповідальності: «.де є організація колективу, там є органи колективу, там є організація уповноважених осіб, довірених колективу, і питання ставлення товариша до товариша – це не питання дружби, не питання любові, не питання сусідства, а це питання відповідально залежності. …У цьому найбільша хитрість у дитячому колективі, найбільша трудність – створити відносини підпорядкування, а не рівності».

Василь Олександрович, навпаки, виходив з того, що «колектив – це не якась безлика маса. Він існує як багато індивідуальностей. І якщо вихователь сподівається, що виховуюча сила колективу перш за все в організаційних залежностях, у підпорядкуванні та керівництві, його сподівання не виправдаються».

У школі В.О. Сухомлинського основною працею дітей було навчання. За своєю сутністю воно має індивідуальний характер. Зробити навчання колективною працею дуже важко. Тож Василь Олександрович переносить акцент колективної взаємодії на духовне життя класу, школи, що досягається складним поєднанням різноманітних інтересів і захоплень, обміном духовними надбаннями.

В.О. Сухомлинський дотримувався тієї позиції, що там, де немає емоційної самооцінки, виникає потреба в екстрених, «надзвичайних», репресивних засобах впливу, а де моральна дисципліна ґрунтується на страхові, там немає ні колективу, ні справжньої сили волі, ні самодисципліни.

Суттєво відрізняються погляди обох педагогів і на методику виховання особистості в колективі. Якщо хтось із вихованців А.С. Макаренка не виконував вимог колективу, він піддавався колективному осуду: «У нас була така давня традиція. Кожен, хто повинен звітувати перед загальними зборами, мусив вийти на середину, стати точно під люстрою. Відмова вийти на середину розглядалась як відмова підкоритись колективу. Він міг вчинити який-небудь незначний злочин, і його відпустили б з маленьким покаранням, але якщо він відмовився вийти на середину, його судили б як найстрашнішого порушника, – такого, хто повстав проти колективу».

Це цікаво:

Історичні аспекти розвитку інформаційних технологій в педагогічній галузі науки
Друга половина XX століття подарувала людству ряд блискучих досягнень у галузі цифрової електронної обчислювальної техніки. Її становлення і розвиток характеризувалися стрімкими темпами. Адже завдяки появі комп'ютерів інформація, якою володіє людство, стала своєрідною сировиною для виробництва бага ...

Методика використання різних видів засобів під час формування природничих знань
Методи і прийоми знаходяться в тісному діалектичному взаємозв’язку. Кожен метод за певних умов може бути прийомом того чи іншого методу. Наприклад, розповідь, пояснення або бесіда можуть бути використані при вивченні одних тем як методи навчання і включати різні прийоми, а під час лабораторного та ...

Традиційні „безстатеві” теорії виховання
У сучасній педагогічній науці співіснують три основні теорії виховання і навчання школярів: традиційна („безстатева”) виховна теорія сформована в радянські часи, у якій йдеться про виховання дитини як такої; статеворольовий підхід до виховання, якій акцентує увагу на статі дитини і окремо виховує д ...